Сержант Ярослав Хибовський загинув 5 грудня 2022 року біля села Нетайлове на Донеччині. Під час штурмових дій ворога отримав смертельні поранення. 28 грудня захиснику мало виповнитися 24 роки.

Ярослав народився в селі Миколаївка Вінницької області. У 2016 році закінчив школу та вступив до Брацлавського аграрного коледжу. Потім навчався в Уманському педагогічному університеті на заочній формі. Працював у Києві, пізніше – у Вінниці, паралельно займався улюбленою справою – пауерліфтингом, яким захопився ще в п'ятому класі в Піщанській спортивній школі. Завдяки тренеру та наполегливості досяг великих успіхів, став майстром спорту України. У 18 років виступав у складі збірної. Маючи вагу 74 кг., присідав з 210-кілограмовою штангою, у жимі лежачи показав результат 165 кг., а в становій тязі – 225 кг. В армії був не менш вправним воїном, аніж спортсменом. Навіть на війні за можливості тренувався та залучав інших хлопців.

У травні 2019 року Ярослав підписав контракт про службу в ЗСУ. Був учасником бойових дій на території ООС. З перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну став на захист своєї держави у складі 9-го батальйону 59-ої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Був снайпером, розвідником, штурмовиком, умів стріляти з багатьох видів зброї. Отримавши перше поранення влітку 2022-го, мав проходити реабілітацію два місяці, але вже через 30 днів повернувся на фронт. За півтора місяці до загибелі отримав осколкові поранення ноги й обличчя. Мав право на відновлення, але повернувся на фронт з незагоєною раною на підборідді. Казав: «Як я попиватиму водичку на курорті чи ходитиму на масаж, якщо мої побратими гинуть?».

За час служби боєць був нагороджений медалями «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, «За військову службу Україні» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Ярик завжди був життєрадісний, на позитиві, надійним другом, всім допомагав, любив життя. Ніколи ні на що не жалівся, завжди казав: все добре. Не залишав у біді на полі бою, допомагав побратимам. Мав багато планів на майбутнє, хотів власний будинок і багато дітей. Дуже любив та поважав свою маму, підтримував її, вони були як одне ціле», – розповіла його двоюрідна сестра Віталіна Іванюк.

Поховали спортсмена у рідному селі.

У нього залишилися мама Тетяна, сестра Кристина, інші рідні, друзі та побратими.