Солдат Всеволод Курочкін на псевдо Урумі поліг 25 грудня 2023 року під час виконання службових обов’язків поблизу селища Діброва на Луганщині. Йому назавжди залишилось 30 років.

Всеволод народився в місті Києві. Навчався на біологічному факультеті Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка. За фахом не працював, але дуже захоплювався тваринами – особливо комахами, гризунами і котами. Більшу частину життя пропрацював у компанії «Фруктова Пошта», де займався обробкою замовлень різних магазинів на постачання фруктів та овочів. Згодом працював із тваринами в компанії «BION», розводив різноманітну живність для годування екзотичних тварин. Любив надсилати відео про тарганів, гризунів і цвіркунів. Потім перекваліфікувався, займався ремонтом і перепродажем вживаного обладнання для ПК. Любив подорожувати, захоплювався аніме (зокрема, JoJo's Bizarre Adventure), був справжнім гіком та активним учасником рольового руху. Займався спортом і завдяки цьому мав надзвичайну гнучкість. Без зусиль міг сісти на будь-який шпагат, тому й обрав собі таке псевдо, адже урумі – це традиційний індійський меч-пояс з надзвичайно гнучкої сталі.

Під час повномасштабної війни, у вересні 2023 року, чоловік долучився до Національної гвардії України та вирушив на фронт. Воював у лавах 12-ої бригади оперативного призначення імені Дмитра Вишневецького. Був мінометником.

«Мій дорогенький синочок Всеволод... Ти народився, коли мені було 19 років, і завжди був поруч. Тобі було п'ять, коли у нас народився Тимофій, твій братик. Ти з шести років його няньчив, і я завжди могла розраховувати на тебе, бо ти був для мене підтримкою й опорою. Мій дорогий синочок, такий спортивний, я завжди пишалася тобою! Вступивши до університету, ти познайомився зі справжніми друзями, які були поруч і підтримували тебе. Я їм дуже вдячна. Війна все зруйнувала, ти загинув. Тяжко жити без тебе. «Я тебе люблю», – це останні слова, які я чула від тебе. Мій любий сину, я теж тебе дуже люблю! Так сумно...», – написала мама полеглого воїна Віта.

«Сєва був для мене більше, ніж друг – він був членом моєї маленької сім’ї. Він брав участь майже в усіх аспектах мого життя: знайомство з майбутнім чоловіком (Сєва був його найкращим другом ще з університетських часів), весілля, виписка із пологового будинку, перший день народження мого сина», – розповіла близька подруга Дарина Сауленко.

Поховали нацгвардійця на Алеї Героїв Лісового цвинтаря столиці.

У Всеволода залишились мама, брат, інші рідні і багато друзів, для яких він багато значив. Його двоюрідний брат мобілізувався до НГУ.