18 березня 2022 року у приватний будинок на вулиці Євпаторійській у Маріуполі, де жив Володимир Нікітченко, влучив російський снаряд. Обвалився дах.

Володимир був поранений, мав зламане стегно, та медичної допомоги у місті під постійними обстрілами отримати не міг. 26 березня 2022 року від втрати крові він помер – на підлозі у власному понівеченому домі, де температура повітря була -2 за Цельсієм.

«Під час обстрілу ми були поряд. За руку, по підлозі, я відтягнула батька у кімнату, над якою ще залишався шматок даху. Я пішла зі своїми дітьми до тітки і дядька, а мама залишилась із ним та бабусею. Ми намагалися його врятувати. Приходив сусід, щоби надати допомогу. Батько кричав від болю, просив не чіпати його. Так до себе нікого і не підпустив. Упевнена, якби були лікарі, він би вижив», – розповіла донька Олена.

Три дні Володимир не дожив до свого 64-річчя. Його поховали на городі, у вересні 2022 року перепоховали на Старокримському кладовищі.

Володимир Нікітченко був родом із Маріуполя. Працював будівельником на підприємстві «Азовстальбуд». Його пригадують чуйним, доброзичливим.

Володимир мав багато друзів. Любив поратися у власному саду, захоплювався радіотехнікою. Разом із дружиною виховував доньку, радів онукам і піклувався про них.

«Я могла залишити на нього дітей, навіть коли вони хворіли. Завжди знала, що вчасно отримають ліки, будуть нагодовані. Під час блокади батько допомагав двом сусідкам-пенсіонеркам. Якби він тоді не тримав ті двері, в яких після чергового обстрілу вирвало замок, скоріш за все, ми б усі загинули від уламків… У перші дні війни, пригадую, якось обійняв мене і сказав, що життя за мене готовий віддати – так і зробив. До війни він часто жартував, що хоче бути похованим у кінці свого городу – так і відбулося...», – сказала Олена.

У Володимира Нікітченка залишилися мама, дружина, донька, онуки і сестра.