Командир відділення Володимир Кравець загинув під час виконання бойового завдання 28 липня 2024 року поблизу села Голубівка Дніпропетровської області. Захисникові назавжди 40 років.

Володимир народився у місті Дідилів Львівської області у багатодітні родині. Після школи пішов у армію, але прослужив лише місяць: там відбувся інцидент, в результаті якого хлопець отримав травму, лікувався та був комісований. З 18 років почав працювати: на мийках, заправках. Згодом, за порадою матері, долучився до команди «Нової пошти», де раніше вона працювала.

«Володя отримував задоволення від цієї роботи. Завжди приходив додому в гарному настрої, піднесений. Розказував, що начальство хороше, колектив хороший. Йому там було тепло й душевно. Хлопців з роботи він агітував на рибалку, залучав до свого хобі, крутив їм снасті, консультував», – ділиться дружина Олена.

Після початку повномасштабної війни, у 2023-му, був мобілізований. Пройшов військове навчання в Україні й Польщі. Був розподілений до складу 150-ї окремої механізованої бригади. Служив на посаді командира відділення мотопіхотного взводу.

«З Володею ми познайомились на дискотеці. Всі розповідали, як мені пощастило з ним, що він добрий, веселий, говіркий, любить діток. Одружилися, осіли у місті Кам’янка-Бузька Львівської області. Чоловік ще змалечку захоплювався спортивною риболовлею. Це було хобі, сповнене азарту, яке, окрім самого процесу, дало йому безліч друзів, спільноту однодумців, колег-рибалок. У нього часто була дуже велика здобич, часто ловив рибу більшу ніж півметра та важчу за десять кілограмів. Їздив на змагання в інші регіони. Дуже любив природу. Із синочком він був кращим другом, навіть рибалити ходив із ним. А маленька донечка, яка народилася вже під час повномасштабної війни, татка по суті не знає. Через два місяці після пологів ми з дітьми виїхали до Німеччини. Коли чоловік був на фронті, я його питала: чи тобі страшно, чи важко? Він відповідав, що ні, це для нього адреналін. Він захоплювався потужністю й величчю бойових машин, нашою сучасною зброєю, він пишався своєю причетністю до цієї величі. Володимир хотів зробити хороший ремонт в квартирі, яку ми придбали перед війною. Хотів машину купити. Планував зробити все можливе, щоб родина повернулася додому і всім було комфортно й затишно», – розповіла Олена.

Поховали захисника у місті Камʼянка-Бузька на Львівщині.

У Володимира залишились дружина, син і донька, яким на момент загибелі тата було 10 і 2 роки відповідно, мама, сестра та брат.