«Кримський козак» Володимир Гаврилюк загинув 13 грудня 2022 року під час боїв з окупантами в районі села Терни на Донеччині. 7 січня 2023 року воїну мало виповнитися 43 роки.

Володимир народився у селі Степанівка Вінницької області. Закінчив Вінницький транспортний коледж. З 2000 року жив у Криму, навчався у Кримському гуманітарному університеті. Чоловік мав сильні проукраїнські погляди, тому возив сина через всю Ялту в єдиний у місті україномовний дитячий садок. Майстрував бандури та кобзи, сам навчився грати ни них і співав дітям колискові. Був учасником Євромайдану. Після російської окупації півострова родина Гаврилюків переїхала на Вінниччину.

Чоловік не зміг залишитися вдома під час війни 2014-го, тому добровольцем поїхав на фронт. Брав участь в АТО у складі батальйону «Золоті ворота». Згодом оселився у Вінниці, де служив у патрульній поліції.

З перших днів повномасштабного вторгнення російських військових Володимир пішов до військкомату. Приєднався до підрозділу територіальної оборони Збройних сил України. Він весь час прагнув щось робити та йти в бій. За словами командира, боєць відповідально виконував завдання та був відважним воїном.

13 грудня Володимир пішов на завдання, з якого не повернувся. Перед тим сказав побратимам, які не хотіли туди йти: «Хто, як не ми. Хто підтримає хлопців? Для чого ми тут?». За кілька днів дружина Юлія почала пошуки. Певний час Володимир був безвісти зниклим. А вже наприкінці грудня за програмою обміну окупанти повернули тіло Гаврилюка. Юлія впізнала його за нестандартним кулоном – бронзовим тризубом у формі птаха на чорному мотузочку. Вона зазначає, що чоловік сильно хотів потрапити додому на Новий рік, Різдво і свій день народження. Хотів провести свята з дітьми та у родинному колі. Але вже не судилося.

«Справжній козак у 21-му столітті: з класичною чуприною, розкішними вусами і відважним серцем. Як принципову, правильну і чесну людину згадують Володимира його військові побратими, рідні, друзі і навіть ті, хто лише на короткий час перетнувся з ним у житті», – написали у Ветеранському просторі.

«Мій коханий. Наш герой. Наш захисник. Ти з першого дня пішов боронити нашу землю. Не уявляю життя без тебе. Таких, як ти, просто більше нема… Спочивай з миром, ти багато встиг зробити в житті, окрім як почати радіти нашим здобуткам. Нарешті ти отримав спокій. Ти так мріяв на Різдво запалити багаття у змурованому тобою каміні, зібрати всю сім'ю в цій залі, яку ми разом будували. Твоє крісло-гойдалка чекало тебе. Ми підготувались з донечкою всупереч передчуттям... А ти приїдеш, збереш гостей, але без багаття і радощів», – написала дружина полеглого воїна Юлія.

Поховали Володимира у рідному селі Степанівка на Вінниччині.

У захисника залишилися дружина та двоє дітей: син Вова і донька Аня.