24-річний солдат Владислав Симонов на псевдо Сіменц поліг 28 листопада 2024 року біля села Копанки в Ізюмському районі Харківщини. Того дня розпочався штурм диверсійної групи із 10 російських солдатів. Владислав, тримаючи оборону, вийшов у бій із загарбниками – самостійно знищив сімох російських диверсантів. Воїн загинув від кулі ворога та скиду БПЛА.

Владислав народився у місті Нікополь Дніпропетровської області. Після школи навчався у Білоцерківському національному аграрному університеті. Із дитинства захоплювався спортом, займався самбо, дзюдо та футболом. Брав участь у змаганнях. У мирному житті працював за кордоном.

З перших днів повномасштабної війни чоловік добровільно став на захист України. Він розпочав свою службу в 35-й окремій бригаді морської піхоти ЗСУ. Брав участь у боях на Херсонському, Харківському та Донецькому напрямках. Від грудня 2023-го воював у лавах 3-ї окремої штурмової бригади, був стрільцем-номер обслуги. Боронив Курахівський, Ізюмський та Луганський напрямки. Неодноразово отримував нагороди за мужність і відвагу.

«Мій син був завжди на позитиві, дуже сміливим. Мав багато друзів, відданий своїм побратимам. Був патріотом своєї країни», – сказала Світлана Усата.

«Ми дружили близько 4 років. Він ніколи не образить, завжди допоможе, заспокоїть, обійме. Його посмішка була найяскравішою та найгарнішою. Завжди жартував, ніколи не сумував, сильний та справжній воїн. Я вдячна йому за те, що він був моїм другом. Вдячна йому за те, що він подав приклад, що ніколи не можна здаватися, треба йти завжди вперед. Дякую, Сімка, що охороняв і боронив нашу Україну, наших дітей, людей похилого віку, друзів, рідних. Сумно, що тебе вже немає. Ми сумуємо, і так хочеться зараз тебе обійняти. Ти навіки в серці та душі. Дякую за все, рідний», – написала подруга загиблого Анастасія Будник.

Поховали Владислава на Алеї Слави нікопольського цвинтаря.

Вдома на нього чекали батьки, родичі та друзі.