26-річний головний сержант Владислав Покрищук загинув 26 грудня 2023 року поблизу села Синьківка Купʼянського району Харківщини. Під час виконання бойового завдання зазнав смертельних поранень від вибуху ворожої міни.

Владислав народився в місті Бар Вінницької області. Через рік переїхав з родиною до селища Івано-Франкове Львівської області. У 2012 році закінчив 9 класів місцевої загальноосвітньої школи. Потім вступив до Барського гуманітарно-педагогічного коледжу, закінчивши його у 2016-му за спеціальністю «Видавнича справа та редагування», здобув кваліфікацію редактора. Дуже любив тварин, особливо собак. Про це свідчили його неодноразові донати на порятунок хворих тварин. Улюбленими хобі в дитинстві та юності були фотографування, збирання грибів, риболовля, колекціонування монет. Також любив подорожувати, найбільше його зачаровували гори Карпати. Відвідав чимало країн Європи: Польщу, Чехію, Словаччину, Німеччину, Австрію, Швейцарію, Швецію, Нідерланди, Іспанію, Португалію, Францію, Італію. Мріяв побувати в Аргентині та США, але завжди хотів жити в Україні. З квітня 2016-го у 18 років став донором крові, здавши її 25 разів до 2022-го.

У 2016-2019 роках хлопець проходив військову службу за контрактом у Державній прикордонній службі України. У липні 2019-го пройшов навчання за програмою підготовки операторів безпілотних літальних апаратів коптерного типу при Головному центрі підготовки особового складу ДПСУ, отримавши відповідний сертифікат. Після демобілізації працював інкасатором-водієм у «ПриватБанку».

«Відзначався дисциплінованістю, порядністю, готовністю навчати і допомагати новачкам, завжди усміхнений, ввічливий, врівноважений, неконфліктний», – згадували колишні колеги з банку.

24 лютого 2022 року Владислав пішов на війну. Спочатку був командиром міномета у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Воював на Миколаївщині, Луганщині й Донеччині. У липні отримав почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «За взірцевість у військовій службі ІІ ступеня». Із вересня 2022 року служив у Силах Спеціальних Операцій ЗСУ на посаді старшого оператора групи спеціального призначення.

«Люблячий єдиний син, коханий чоловік, уважний і найкращий онук для своїх бабусь, добрий брат, відданий товариш, побратим, патріот свого селища та України. Його любили й поважали багато людей, мав багато друзів. Владик був завжди із привітною доброзичливою посмішкою, щирим, добрим, чуйним, мужнім, сильним, культурним, високоморальним, патріотом своєї країни, гарним організатором у добрих справах, готовим завжди прийти на допомогу іншим, з повагою ставився до людей похилого віку. Владислав завжди міг підтримати будь-яку компанію своїм почуттям гумору, завойовував симпатії людей своїм умінням розуміти та налагоджувати тривалі, міцні стосунки, засновані на взаємній довірі й доброзичливому ставленні», – розповіла мама загиблого Мирослава.

«Юнак із глибоким почуттям патріотизму, справедливості й всеосяжної любові до української землі, до своєї родини, він був серед тих, хто першим став на захист рідної України. У коледжі Влада згадують як щиру і безмежно віддану в справі і дружбі людину. Він був добрим і відкритим до світу та людей. Викладачі і студенти поважали Владислава за надійність і життєву позицію», – додали у Барському коледжі.

Поховали спецпризначенця в селищі Івано-Франкове на Львівщині.

У Владислава залишилися мама, дружина, бабусі, інші рідні, друзі та безліч побратимів.