Вранці 14 березня 2022 року Владислав Мартинович із мамою, бабусею і сестрою намагалися виїхати з тоді окупованого села Гавронщина, що на Київщині. Біля Колонщини евакуаційну колону окупанти обстріляли. Куля влучила Владиславу у голову. Йому було 22 роки.

Рідних загиблого, тяжко поранених, взяли у полон – добу протримали у селі Вишеград в одному з будинків, де окупанти облаштували свій штаб.

«Коли почалася повномасштабна війна, я зі своєю родиною приїхала до нього в Гавронщину. Планували рушати далі, але вже 26 лютого опинилися в окупації. Умови для виживання були страшні. Влад мужньо переносив усе, підтримував нас. 8 березня мені з сестрою, її чоловіком і племінницею вдалося виїхати з окупації. Ми з Владом домовилися, що кожні два дні будемо зв'язуватися. 13 березня він зателефонував і сказав, що з села Маковище до них завернула колона з п'яти машин. Зранку 14 березня повідомив, що будуть виїжджати, сказав: «Або зараз, або ніколи». Об 11:00 я дізналася, що їхню колону розстріляли, але продовжила вірити, що вони живі, шукала їх. Згодом подзвонила мама Влада і розповіла, що сталося», – розповіла Вероніка Лісова, дівчина Владислава.

Владислав Мартинович народився у селі Гавронщина. Працював на складі супермаркету у Колонщині. Відповідав за товар, був вантажником, помічником менеджера. Владислав займався спортом. Дуже любив рідне село. Мав багато друзів.

«Ми познайомилися за три місяці до його загибелі, на сайті знайомств. Зустрілися і зрозуміли, що це доля. Ми наче зналися все життя… Він був світлою, доброю людиною. Не був схожим ні на кого. Завжди допоможе, підтримає. Коли ми востаннє говорили, він казав, що приїде і ми одружимося. Я його як чекала, так і чекаю. 24 лютого ми хотіли зробити парні татуювання, але почалася повномасштабна війна. Після загибелі Влада на його честь я зробила тату – слово «ангел», крила і перша літера його імені посередині», – додала Вероніка Лісова.

Владислава поховали 15 квітня 2022 року у рідному селі.

У нього залишилися мама, бабуся, сестра і наречена.