Старший солдат Владислав Гусар, позивний Еколог, загинув у місті Маріуполі на Донеччині 31 березня 2022 року. Під час виконання бойового завдання отримав тяжке поранення в голову. Помер невдовзі на території «Азовсталі», куди його перенесли побратими. Захиснику було 26 років.

Владислав народився в місті Шостка на Сумщині. У місцевій школі №12 навчався до 4 класу. Опісля батьки переїхали у місто Васильків на Київщині. Продовжив там навчання у школі №2. Потім вступив у Національний транспортний університет. Навчався на еколога. У 2016 році на другому курсі перевівся на заочне відділення і вступив до «Азову».

«Влад змалечку ріс самостійний. Із 2 років не хотів, щоб на дитячому майданчику хтось за ним наглядав. Я робила це здалеку. У 4 роки сам пішов у магазин і на 10 гривень накупив солодощів, щоб пригостити друзів. Не міг байдуже пройти повз покинуте кошеня. Приносив додому або підгодовував ковбасою на вулиці. Влад мав сильне почуття справедливості. Заступався за тих, кого ображали. Якось у початковій школі старшокласник ображав його однокласника. Влад, не вагаючись, поліз у бійку. Коли обробляла рани, не шкодував, а навпаки, пишався собою. З дитинства займався спортом. У 3 класі отримав першу медаль з акробатики. У дорослому житті часто дивував мене приємними сюрпризами з приводу і без. Дарував побутові прилади і казав, хоче полегшити мій побут. А якось прислав мені поштою цілий хамон. Влад дуже любив готувати. Це було свято. Бо завжди підходив творчо. Змішував непоєднувані продукти і виходило дуже смачно… До «Азову» потрапив ще в старших класах, вступив до цивільного корпусу. Вони займалися громадською справою, викривали зали гральних автоматів, домагалися їх закриття. Розповідали молоді про шкоду наркотиків та алкоголю. І на своєму прикладі показували наскільки корисний спорт. Влад був надійний і розсудливий. Перед вступом в університет об’їздив шість закладів. Визначився і сам обрав спеціальність «екологія». А на другому курсі перевівся на заочне відділення і пішов служити в легендарний полк «Азов», – розповіла мати Віта Гусар.

З перших днів повномасштабного вторгнення Владислав обороняв Маріуполь.

«24 лютого о четвертій ранку, коли у Василькові були перші прильоти, Влад не зізнався, що вони вже добу були на бойових позиціях. Прислав повідомлення: «Ми їх не пустимо. Бережіть себе, скоро відпишуся». Востаннє з ним говорили 5 березня. А через місяць мені подзвонили з патронатної служби і повідомили, що мій син загинув. Я надіялася, що це помилка. Коли був перший обмін, до мене подзвонив їхній командир. Розповів про сина, що вони разом вийшли в місто на бойове завдання. В районі трамвайного депо почався обстріл. І вони залягли. Коли затихло, командир побачив, що Влад поранений в голову. Без свідомості. Викликали евакуаційну машину і відвезли сина на завод. Але врятувати життя Владу не вдалося. Він був єдиною дитиною. Тіло нам досі не передали», – поділилася Віта Гусар.

Воїн був нагороджений відзнаками за участь в АТО, а вже посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

У Владислава залишилася мати, вітчим, який замінив йому батька, наречена, бабуся і тітка по лінії матері.


***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.