25-річний «азовець» Віталій Семчук, позивний Рут, поліг 14 квітня 2022 року в Маріуполі Донецької області. Він став одним із тих, хто в рамках секретної операції ГУР полетів до оточеного Маріуполя на допомогу побратимам, але не повернувся.

Віталій народився в місті Рівному. 2017-го закінчив технічний коледж Національного університету водного господарства і природокористування. Вивчився на електромеханіка. Як молодший спеціаліст мав право вступати відразу на другий курс університету. Та довчитися й попрацювати за фахом не судилося. Любив слухати рок-музику й мандрувати горами. Обожнював мамині пироги й борщ. У людях найбільше цінував чесність, відповідальність, дух побратимства. Мріяв створити сім’ю та пройтися горами Грузії.

Щойно отримавши диплом, хлопець поїхав до Києва і долучився добровольцем до полку «Азов». Пройшов медкомісію і поїхав у Маріуполь на курс молодого бійця. Згодом воював в АТО/ООС. 2020 року перейшов у розвідку ОЗСП «Азов» у складі НГУ.

У грудні 2021-го Віталій приїхав у свою останню відпустку. В лютому 2022-го у нього мав закінчитись контракт, але почалася повномасштабна війна. Боєць разом із побратимами з перших днів вторгнення боронив Маріуполь від російських окупантів.

22 березня Віталій зателефонував мамі. Казав, що в нього все гаразд. Переказував привіт старшому брату та батькові. Це був останній дзвінок Віталія матері. 24 березня він написав їй повідомлення: «Якщо певний час не озиватимусь, не хвилюйтесь, це – поганий зв’язок. Люблю вас». Після того перестав з’являтися в мережі. Згодом мама знайшла контакти побратимів, які й повідомили про загибель Віталія.

Найбільше гріє душу матері Віталія його останнє відкладене повідомлення, яке він надіслав їй у Telegram. Пані Ліда отримала його 10 травня – на день народження її чоловіка та старшого сина. Повідомлення було написане 24 березня й містило такий текст: «Мамо, сподіваюсь, з вами все в порядку. Люблю тебе і тата. Якщо пришлю це повідомлення, то скоріш за все, мене вже немає. Пробачте мене за все, знайте, що я вас дуже сильно любив і цінував, хоча можливо і погано виражав це. І я знаю, що ви мене також любили. Головне не плачте, тримайтесь разом, вірю в те, що війна закінчиться і все буде добре. Люблю вас. P.S. Привітай тата і Женю з днем народження».

«Уявляю, як йому важко було це писати. Він летів і розумів, що шансів вернутися мало», – ділиться мама захисника.

Посмертно старший солдат Семчук Віталій нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Його поховали в рідному місті.

У воїна залишились любляча родина, друзі та побратими.


***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.