Віталій Фесюк загинув 27 лютого 2022 року у Бучі на Київщині під час виконання бойового завдання. Чоловік був розвідником-корегувальником. Йому було 44 роки.

Віталій народився і мешкав у Бучі. Закінчив Немішаївський агротехнічний коледж та Національний університет біоресурсів і природокористування України за фахом інженера-механіка. Працював на різних підприємствах за спеціальністю, також був начальником виробництва. У вільний час любив займатися домашніми справами: майстрував, будував, ремонтував. Мріяв про власне СТО. Любив рибалити та проводити час із родиною. Останнім часом він більше уваги приділяв синові: разом ходили до озера та в парк, грали в м'яча, каталися на велосипедах.

За день до повномасштабної війни Віталію принесли повістку. Він сходив до військкомату та повернувся додому. 24 лютого разом із дружиною, як завжди, пішли на роботу. Після обіду чоловік сказав Олені, щоб вони з сином виїхали. А сам зібрався на службу – у військкоматі вже був його військовий квиток. Наступного дня жінка з дитиною поїхали. Зв’язок із Віталієм зник. 26 лютого він написав сину – просив, щоб нічого не боявся, додав, що сильно його любить. Олена пробувала зателефонувати, але зв’язку не було.

Жінка дуже хвилювалася. У соцмережах просила відгукнутися людей, які володіють інформацією про Віталія. Лише в квітні Олені написав чоловік, який повідомив, що Віталій загинув у нього на руках.

«Віталія викликали у військову частину, забрали військовий квиток, видали форму, укомплектований рюкзак, зброю. Хтось із військової частини ставив завдання, які він мав виконувати. Віталій був розвідником-корегувальником. Рахував ворожу техніку, яка йшла через Бучанський переїзд і передавав інформацію в групу в телеграмі. 27 лютого під час виконання завдання його помітили і почали стріляти. Пострілом з важкої техніки йому відірвало праву руку, розірвало передпліччя і грудну клітину. Чоловік, який був поряд, намагався надати допомогу. Але Віталій втратив дуже багато крові. Це призвело до смерті», – розповідає Олена Фесюк.

Спочатку Віталія поховали у братській могилі. Вже пізніше дружина змогла його перепоховати.

«Віталій був справедливим, добрим, завжди допомагав всім, хто звертався. Я обіцяю тобі, дорогий, зробити все, що в моїх силах, аби довести цю несправедливість. Обіцяю жити для нашого найдорожчого синочка. Владиславчик дуже сумує і плаче. Нещодавно сказав мені: «Якби я зараз побачив тата, то б дуже швидко побіг до нього. Обійняв би дуже-дуже міцно і ніколи більше б не відпустив». У мене серце розривається, коли бачу, як він страждає. Ти завжди будеш у нашому серці, вічна та світла пам'ять тобі, наш Герой», – додає жінка.

У Віталія залишилися дружина і 9-річний син.