Старший солдат Віктор Снаговський загинув 5 серпня 2022 року під час виконання бойового завдання біля міста Соледар на Донеччині. Воїну було 47 років.

Віктор народився в селищі Гоща Рівненської області. Після школи здобув фах електрогазозварювальника III-го розряду у Рівненському СПТУ №38. Хоча мріяв бути вчителем фізичної культури, але не склалося. У 1993-1995 роках проходив строкову службу у ЗСУ. Потім повернувся додому. Працював у Києві та на Закарпатті, їздив на заробітки в Польщу. У 2015-2016 роках брав участь в АТО, воював на Луганщині, мав позивний Хрестик. У вільний час любив рибалити, ловити раків, читати книжки, малювати. Обожнював гори. Любив зиму.

Під час повномасштабного російського вторгнення Віктор спочатку приєднався до тероборони селища Гоща. Згодом пройшов навчання і став бійцем 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа. Обійняв посаду санітара-радіотелефоніста медичного підрозділу артилерійського батальйону. Написав три рапорти, щоб його взяли на війну. Влітку разом із побратимами захищав Бахмут.

«Ми познайомились через два тижні після повернення Віті з АТО, з того часу не розлучалися. Це було кохання з першого погляду... і до останнього подиху. У той останній раз, коли проводжала на війну, я так не хотіла його відпускати... був дуже сильний дощ. Коли ми познайомились, теж був сильний дощ, а ми стояли і обіймалися, ніяк не могли надивитися одне на одного. Хто ж знав, що то буде останнє наше побачення. Коли він не виходив на зв'язок, у мене завмирало серце. І так раділа, коли чула: «Привіт, Оксанка, у мене все добре». Останній дзвінок був ввечері 4 серпня, а наступного ранку він загинув, а я так чекала цілий день на дзвінок від мого Віті. Сама себе заспокоювала – він просто сьогодні не зміг. Останні Вітіни слова: «Якщо є пекло, то я в ньому... Бережи себе. Кохаю дуже-дуже!!!». Ми з ним мали багато планів на майбутнє: одружитися, облаштувати будинок, подорожувати. Вітя був дуже добрий, щирий, сильний і сміливий. Людина з доброю душею. Дуже не любив брехні та зради. Понад усе любив життя! У кожному моєму подиху є завжди ТИ, мій коханий, мій найдорожчий і найрідніший. Назавжди в моєму серці. Не вірю, що тебе нема. Усе ще чекаю, що подзвониш... Ми всі дуже сумуємо за тобою…» – написала кохана військового Оксана.

Поховали Віктора у рідному селищі.

У бійця залишилися мама, двоє братів, двоє синів і наречена.