28-річного Віктора Балая катували і вбили російські солдати 2 березня 2022-го у лісі на околиці села Здвижівка Київської області. Поряд загинув і його друг дитинства Павло Холоденко.

«24 лютого 2022 року Віктор із Павлом вирішили йти у селище Бородянка у військкомат, щоби отримати зброю і захищати Україну. Коли прийшли, там нікого вже не було. Селище окупували російські військові. Віктор із Павлом вирушили в село Бабинці. Там переховувалися три дні у місцевої мешканки. Вітя казав Павлу: «Я не буду тут сидіти. У Здвижівці – моя мама, бабуся, не знаю, що з ними. А раптом окупанти вже знайшли всі документи у сільській раді і шукають родини атовців…», – розповіла Олена Миколаївна, мати Віктора.

Так Віктор і Павло вирішили повертатися у Здвижівку. Йшли через ліс, де натрапили на російських солдатів. Окупанти взяли чоловіків у полон і катували.

«У мого сина не було жодної вцілілої кістки, вони все поламали: руки, ноги, коліна. Вибили зуби і вистрілили у голову. Коли хлопців закопували, це побачив місцевий дачник. Після звільнення Київщини він і повідомив поліції місце поховання», – додала Олена.

Віктор Балай родом із села Здвижівка Бучанського району. Після школи вступив у Бородянський професійний аграрний ліцей, де здобув фах слюсаря і зварювальника. Потім служив у 43-й окремій артилерійській бригаді у місті Переяслав-Хмельницький. Працював у поліції. У складі батальйону поліції «Київщина» у 2014-2015 роках захищав Україну на Донбасі. Потім через стан здоров'я був змушений повернутися у рідне село. Влаштувався на роботу будівельником. У вільний час любив збирати чорниці і гриби у місцевому лісі. Рибалив. Любив домашніх тварин, особливо свого собаку.

«Коли Вітя був малим, то говорив: «Як виросту, куплю тобі, мама, гарне плаття і машину, а потім покатаю вас із бабусею на автівці». Це була золота дитина. Сильно переживав за мене і бабусю. Не відходив від неї, коли хворіла. Як я поверталася з роботи, питав: «Мамочка, а ти щось смачненьке купила?» Дуже любив солодощі. Його батько давно помер і ми вдвох з мамою його ростили. Але Вітя не був «маминим синочком». Не давав себе й інших в образу. Моя дитина була дуже доброю. Син допомагав малозабезпеченим, завжди казав: «Мама, у мене ж усе є, я поділюся одягом чи їжею з тими, хто немає», – розповіла Олена.

У Віктора Балая залишилися мама, бабуся і рідний дядько.