47-річний старший солдат Василь Шляховчук, позивний Шляхта, загинув 24 листопада 2023 року, виконуючи бойове завдання в районі села Синьківка Харківської області. Він отримав смертельні поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу.

Василь Миколайович народився в селі Колесники Рівненської області. Після закінчення 9 класів здобув середню професійну освіту за спеціальністю столяра. Потім пройшов строкову службу в ЗСУ. Після її закінчення працював у різних підприємствах та організаціях області, зокрема, в лісництві та на будівництвах. Мав багато хобі: риболовля, мисливство. Багато читав, його улюблений жанр – фантастика, фентезі. У школі цікавився історією. Обожнював читати статті і книги на подібну тематику. Любив готувати і робив це дуже смачно.

У 2015 році Василь був мобілізований до ЗСУ та воював в АТО. Службу проходив у 36-й окремій бригаді морської піхоти, потім – у 128-ій окремій гірсько-штурмовій. Згодом обрав 14-ту окрему механізовану бригаду, де і служив за контрактом до повномасштабного вторгнення. Обіймав посаду старшого стрільця. За роки служби опанував всі види озброєння у підрозділі і вміло їх застосовував. З 24 лютого 2022-го продовжував разом із побратимами захищати Україну від окупантів.

За час військової служби військовий був нагороджений відзнаками «За участь в антитерористичній операції», «Учасник АТО», «Морська піхота України», «Ветеран війни – Учасник бойових дій», відзнакою командира 14-ї ОМБр, пам’ятною відзнакою «Князівський хрест Героя «Навіки в строю» (посмертно).

«Мій брат був українцем до кінчиків пальців. У нас велика різниця у віці, брату було 47, а мені – 26. Він мені був братом, татом, другом і його втрату я відчуваю дуже. Всі мої кроки – це заслуга Василя. Оскільки ріс без батька, був дуже трудолюбивим і завзятим. Він був сім'янином, добрим, мудрим і дуже розумним. Він був відданий своїй справі і робив її дуже добре. В нього не дуже склалось сімейне життя, тому він жив зі мною і мамою. Йому було трохи більше року, коли помер його батько, тож мама виростила його сама. Василь мав чіткі погляди на життя з твердою національною ідеєю. Мав відмінне почуття гумору. Був дуже емпатичним, дружнім, товариським. Був одружений, потім дочекався онука від старшого сина… Я обрала шлях брата і підписала контракт у 2017 році, служу на посаді старшого бойового медика гірсько-штурмової роти», – розповіла рідна сестра загиблого Тетяна.

Поховали Героя в селі Бродівське Рівненської області.

У Василя залишилися мама Зінаїда Степанівна, сестра Тетяна, сини Микола та Юрій, донька Юлія.