29-річний Василь Кекіш, позивний Док, загинув 13 червня 2023 року біля селища Білогорівка, що на Луганщині. Близько 3 тижнів разом із побратимами провів у важких боях і штурмах. Того дня вранці повернувся із нічного завдання сильно втомлений, оскільки багато часу провів без сну. Коли йшов на контрольно-спостережний пункт, окупанти застосували артилерію. За словами побратимів, це було щось дуже потужне і нове, адже після обстрілу все горіло близько доби, навіть зброя плавилась. Після цього майже два місяці тіло Василя та інших військових намагались дістати, але ворог не припиняв обстріли. Врешті 2 серпня це вдалося. Через 4 місяці експертиза ДНК підтвердила загибель воїна.

Василь – уродженець міста Червоноград Львівської області. Закінчив місцеву спеціалізовану школу №8. Потім вступив на стоматологічний факультет Тернопільського національного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського, який закінчив у 2015 році. Працював стоматологом у клініці «SlaDent» у Тернополі. Лікував дорослих і дітей, до всіх мав особливий підхід. Любив проводити час із друзями, мав чудову пам'ять, любив оповідати смішні історії. За словами друзів, він був, як магніт, що притягував людей. Любив смачно готувати та їсти.

З початком повномасштабної війни чоловік пішов до військкомату, щоб стати на захист своєї Батьківщини. 28 лютого 2022 року приєднався до лав 81-ої окремої аеромобільної бригади ЗСУ. Був старшим бойовим медиком роти. Брав участь у боях на Харківщині, Донеччині й Луганщині.
У січні 2023 року Василь був нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест» за вправне командування під час евакуації.

«Василько був неймовірно усміхнений і життєрадісний. Ніколи не падав духом, завжди підтримував усіх навколо, намагався допомогти. Він мріяв про майбутнє у вільній Україні та планував весілля. Він нас дуже оберігав і завжди казав, що у нього все добре, навіть коли був двічі поранений. За часів АТО він був волонтером в організації «ТризубДентал», допомагав воїнам відновити посмішку. Побратими любили та поважали мого брата, знали, що з ним спокійно можна йти на штурм. Вони казали: «Василь – той, хто шукав 1500 причин, щоб забрати поранених з поля бою, у той час, як інші могли знаходити 1500 причин, щоб цього не робити». Він був дуже відважним воїном і завжди турбувався про інших. Ми досі не можемо повірити, що Василька немає, у нас наче заживо вирвали частинку серця. Досі чекаємо його дзвінка, сердечка на повідомлення, сюрпризу, що він скоро буде вдома, ми його дуже любимо, але Бог вирішив його забрати до себе… Василько назавжди в строю небесного війська, береже небо над нами, він – Герой України! Вічна пам'ять та шана усім, хто віддав життя за Україну! Слава Україні!» – розповіла його рідна сестра Катерина.

Поховали Героя в селі Бендюга на Львівщині.

Вдома на Василя чекали батьки, сестра та наречена.