77-річний Василь Карплюк із села Мокрець Броварського району Київської області загинув від осколкового поранення, яке отримав у ніч із 28 на 29 березня 2022 року. Cело перебувало в окупації упродовж місяця. Російський військовий кинув у чоловіка гранату. Василь Петрович помер у ніч із 30 на 31 березня.

Василь Карплюк народився у селі Демківці на Житомирщині. На Київщину переїхав з другою дружиною. Згодом вони розлучилися.

Василь працював у колгоспі виконробом. Підробляв на будівництвах. У молоді роки писав вірші, малював. Дочка від першого шлюбу Оксана каже – тато мав золоті руки: «і по дереву вмів працювати, і піч скласти».

«Не можу сказати, що я була дуже близька з татом, бо все життя жила з бабусею. Батько був трохи суворим», – додала вона.

Останні сім років Оксана доглядала за татом. Переїхала до нього з Житомира. Вона пригадує: «Батько хворів, почав забувати, мабуть, мав перші ознаки деменції. На час війни хотіла його кудись вивезти з села, але він відмовлявся. Я залишилася з ним. Брати свої родини евакуювали».

Будинок Василя Карплюка розташований на роздоріжжі. Під час окупації тут постійно їздила російська техніка. Самі ж окупанти поселилися в хліві чоловіка.

Наприкінці березня 2022 року біля його дому впало два снаряди. В хаті повилітали вікна. Сусіди допомогли закрити їх плівкою. Та навіть після цього донька не могла вмовити батька перейти до когось, хто мав погріб, де можна було б сховатися.

«Батько мав вигляд спокійного. Казав: «Ну, війна. А що ми можемо зробити?» Інколи говорив ніби не при тямі: «Треба всю їжу поїсти. Бо прийдуть і все з'їдять», – пригадала Оксана.

Одного дня вона дала батьку вечеряти і сказала, щоб поводив себе тихо, не виглядав у вікна та не привертати увагу окупантів.

«Того вечора навколо все гриміло, були крики. Я ховалася у своїй кімнаті за сейфом, у батьковій – позаставляли ліжко шафами. Вранці я знайшла тата пораненим. Він лежав засипаний штукатуркою й уламками чашок. Судячи з усього, батько виходив курити, а російські окупанти, побачивши, кинули в нього гранату. Я зробила з білої футболки прапор, почала кликати сусідів. Окупанти стояли на дорозі прямо за нашими вікнами. Питали: «Чьо арьотє?» Казали, що мене ніхто не почує, бо всі поховалися. Один пообіцяв покликати когось, хто знається на медицині. Прийшли двоє, посвітили в рану, сказали, що треба зашивати. Я попросила перенести батька в ковдрі до колишньої дружини, яка жила через дві хати. У тьоті Галі ми обробляли батьку рани. Час до часу він приходив до тями. Тоді просив телефонувати кумові, щоби той зробив труну. Кликав синів… Через дві доби тато помер», – розповіла Оксана.

Василя Карплюка змогли поховати в труні на кладовищі, але без священника. У нього залишилися донька, двоє синів і четверо внуків.