42-річний підполковник СБУ Василь Богач, позивний Домаха, загинув 8 травня 2022 року під час оборони Маріуполя на Донеччині. 4 квітня він отримав важке поранення. Відтоді перебував у шпиталі на «Азовсталі». Загинув, коли окупанти завдали авіаудару по заводу.

Василь народився у місті Волноваха Донецької області. Закінчив Донецький національний університет. Під час російсько-української війни служив у Службі безпеки України. З 2014 року боронив рідну Донеччину від окупантів. Жив з родиною у Маріуполі. У 2015-му він зазнав політичних репресій та 3 тижні провів у Бахмутському СІЗО за сфабрикованою справою. Коли вийшов, повернувся до службових обов’язків. Згодом написав три книги під псевдонімом Іван Богдан: «Маріуполь 2014», «Патріотв'язні», «По той бік окопів».

Коли почалося повномасштабного вторгнення, Василь разом із кількома колегами залишився в Маріуполі. Коли місто вже було оточене, він приєднався до військовослужбовців полку «Азов».

«Мій дідусь – ветеран Другої світової… Він би пишався, що один з його онуків став на захист України та нашого народу, будучи вірним присязі, а племінник (майор запасу) відразу записався до сил ТрО (Запоріжжя). А може й добре, що усього цього він не знав, не бачив. З Днем Пам'яті та примирення! Я пам'ятаю, діду! Перемога, яку ти здобув у 1945-му, і цього разу буде за нами», – написав Василь у своєму останньому дописі в день загибелі.

«У Василя на балконі завжди висів прапор України. Вася казав: «Я – майор СБУ, який ще прапор у мене має бути??!! А сусіди-сєпари, нехай сцять і бояться, бо я їм спуску не дам!» Брате, вічна тобі пам'ять і слава!!! Честь!» – написав товариш Борис Овчаров.

«Ми всі дружили у фейсбуку, ми читали книжки, які він писав, щоб не забути, як все було в Маріуполі в 2014 році... Він не зрадив своє місто, він залишився його захищати. З його постів ми знали, як наші захисники мелять і варять каву, діляться харчами і ліками із жінками й дітьми, як нищать ворога, як розбирають завали після бомбардувань. А ще ми плакали від історії, яка облетіла весь світ, про гусеня, подароване дівчинкою на «Азовсталі» нашому захиснику…» – написала Вікторія Ковальська.

«Мені пощастило знати цього Героя особисто! Торік, коли ми приїжджали у справах до Маріуполя, Вася запросив нас з чоловіком і дитинкою до себе. Три дні ми були майже як одна родина. Багато розмовляли про життя, про цю кляту війну, книги... Пам'ятаю, з яким ентузіазмом Вася розказував, як пресував сепарів, і це не могло не тішити. Завжди прямолінійний, відкритий, з нереальним відчуттям гумору, ніколи не збреше, завжди скаже все, як є – одним словом порядна та гідна людина... Ні на хвилину не сумнівалися з чоловіком, що він буде відстоювати Маріуполь та «Азовсталь» до кінця…» – написала Анастасія Шилина.

Понад пів року підполковник Богач вважався зниклим безвісти, поки результати ДНК не підтвердили його загибель.

Поховали офіцера на Лук’янівському кладовищі в Києві.

У Василя залишилися мама, дружина Альона та двоє синів: Іван і Богдан.