Старший солдат Василь Баранов загинув 17 вересня 2022 року в селищі Спірне Донецької області. Коли почався мінометний обстріл, боєць був на позиції. Йому не вистачило півтори секунди, щоб заскочити в бліндаж. Захиснику було 42 роки.

Василь народився у російському Саратові. У 8 років із родиною приїхав на батьківщину батька у місто Шостка Сумської області, де закінчив школу №12. Усе дитинство займався спортом, відвідував дитячо-юнацький клуб «Патріот», особливо захоплювався карате. Отримав спеціальність токаря в ПТУ №13. У 2021 році вступив до Сумського національного аграрного університету на спеціальність «Будівництво та громадська інженерія». Останні 5 років працював у столиці монолітником-арматурником.

У 2006-му Василь одружився, через рік у подружжя народилась донечка Даша, згодом – синочок Ваня. У 2021 році родина придбала житло і переїхала жити в Ірпінь на Київщині. Щаслива сім’я будувала плани на майбутнє. Та почалася велика війна.

На початку повномасштабного вторгнення Василь відвіз дружину з дітьми до родичів, а сам пішов записуватись до лав тероборони. Охочих було багато, перевагу надавали тим, хто мав військовий досвід. Коли у місті стало небезпечно, поїхав із родиною у селище Сколе на Львівщині. Там відразу вирушив до військкомату. Мріяв потрапити у 80-ту окрему десантно-штурмову бригаду, де на той час вже служили два його друга. Кілька разів чоловіку відмовляли, але він був наполеглим.

У травні Василь поїхав у Кам'янець-Подільський на навчання. 5 червня його відправили в Охтирку на Сумщині. Коли в липні чоловік востаннє був удома, зізнався дружині, що перевівся у 54-ту окрему механізовану бригаду імені гетьмана Івана Мазепи і їде на Донеччину. Там служив на посаді сапера та водія.

«Василь ніколи не сидів без діла. Він завжди щось робив, був завзятим. Таким його запам’ятали і побратими», – сказала дружина загиблого Любов.

«Клята і жорстока війна забрала батька, чоловіка, сина, друга... Маленький цвинтар при в'їзді в наше місто все збільшується, щоб ми жили, щоб ми щось переосмислили. Віруючі хай помоляться за душу спочилого, невіруючі нехай згадають добрим словом і вшанують пам'ять. І всі нехай усвідомлять свій пожиттєвий борг перед родичами, вдовами, дітьми тих, хто віддав найбільше, чим можна пожертвувати, – своє життя. R.I.P. Спочивай, Друже Васильок... Вічна і світла пам'ять, Герою....» – написав друг Дмитро Даниленко.

Василя поховали на Алеї Слави у Шостці.

У військовослужбовця залишились дружина, син і донька.