top of page
Валерій Тюрін

Валерій Тюрін

1 травня 2022 року

Солдат Валерій Тюрін, позивний Грек, загинув 1 травня 2022 року поблизу села Бурлацьке на Донеччині. У бою отримав смертельні поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Захиснику було 59 років.

Валерій Станіславович народився в селі Велика Новосілка Донецької області. У 1980 році закінчив Великоновосілківську школу №2. Ріс позитивною дитиною, мав багато друзів, любив природу, спорт, своє село. Завжди пам’ятав розповіді бабусі про свого репресованого у 1938 році діда. Згодом закінчив Покровське ПТУ №5, де здобув професію машиніста холодильних установок.

«Ми познайомилися літом 1981 року. Це було кохання з першого погляду. Восени Валерій пішов служити, повернувся з армії восени 1983-го, і 24 грудня ми одружилися. Через рік народився наш син Сергій, і ми стали ще більш щасливою сім’єю, дуже сильно кохали одне одного. Відпустки проводили разом, їздили в ліс, на море, на річку. Валерій любив подорожувати, захоплювався риболовлею, фотографією, фотоапарат завжди був з ним. Був добрим, люблячим, ласкавим, дбайливим чоловіком і батьком, доброзичливим і порядним другом, допомагав батькам, поважав і шанував їх. Дуже любив всю рідню, племінників і племінниць, ніколи не забував про них. Вдома все робив своїми руками, завжди щось майстрував у гаражі, був дуже старанним», – пригадує дружина загиблого Людмила.

З 1985 року чоловік із сім’єю жив у місті Мирнограді на Донеччині. Працював на шахті 5/6, а пізніше – на «Краснолиманській». У 2011 році переніс інфаркт міокарда, пройшов стентування й отримав інвалідність ІІІ групи.

«Великою радістю в нашій сім’ї було одруження сина в 2007 році, так у нас з’явилася донька. Ще більш великим щастям було народження онука в 2011 році і онучки в 2017 році. Валерій багато часу проводив з ними, кожне літо разом їздили відпочивати, захоплювався українськими Карпатами. Він був великим патріотом своєї Батьківщини, пишався нею, завжди всім казав: «Ви ще почуєте про нашу Україну!» – додає жінка.

26 лютого 2022 року Валерій записався добровольцем до ТРО. Служив стрільцем у 109-ій окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ. 1 березня вже був на передовій. Брав участь у боях під рідною Великою Новосілкою, коли ворог пішов у наступ з Маріуполя і Волновахи. Після виснажливого виходу з оточення 18 квітня потрапив до шпиталю в Запоріжжі. А 29 квітня, трохи підлікувавшись і набравшись сили, повернувся до свого 105-го батальйону, бо вже не уявляв життя без побратимів.

«Це було сміливе і виважене рішення. Дні і ночі тягнулися в очікуванні телефонного дзвінка, бо не завжди був зв’язок. Розмови були короткими: «Як ви? У мене все гаразд. Бережіть себе! Я вас дуже люблю! Все буде добре! Ми переможемо! Слава Україні!» Спорожніла наша домівка… Ні з чим неможливо порівняти цю втрату. Ми всі дуже страждаємо і сумуємо без нашого дідулі. Ніколи не забудемо нашого Героя-захисника! Ніколи не пробачимо нашим ворогам!» – зазначають рідні.

Посмертно воїн нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Поховали Валерія на кладовищі «Озерка» в Мирнограді.

Вдома на захисника чекала любляча родина: дружина, син, невістка, онук, онучка.

Розкажіть про цю історію іншим

Інші загиблі

Бурлацьке, Донецька область

Допоможіть зберегти пам'ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих:

bottom of page