63-річний доброволець Валерій Мельник на псевдо Батя на початку повномасштабного вторгнення долучився до Сил спеціальних операцій ЗСУ в якості диверсанта – так називають залучених на добровільній та конфіденційній основі людей. Загинув разом із побратимом 32-річним Денисом Ромоданом 6 березня 2022 року в нерівному бою з російськими окупантами неподалік Чернігова.

Валерій народився в Дніпрі. Згодом з батьками перебрався до Чернігова. Після школи пройшов строкову військову службу. Рік працював у Чернігівському науково-дослідному інституті при місцевому підприємстві «Хімволокно». Потім тривалий час розвозив продукти по закладах харчування.

«Валерій завжди був активним. Він – природжений лідер. Багато займався спортом, особливо лижним. Мав чимало нагород зі служби. Він вів активне соціальне життя, завжди прагнув більшого. На початку 1990-х вступив до Чернігівського політехнічного інституту. Але не довчився: сталася перебудова, почали формуватися приватні підприємства. Тож Валерій зайнявся бізнесом», – розповідає дружина Віра.

У 1993 році Валерій Мельник заснував деревообробне підприємство. Хоча часи були важкі, але чоловіку вдалося організувати процес та знайти замовників.

«Тоді в більшості людей не було грошей. Всі виживали, як могли. Його батько був столяром на підприємстві. Зарплати там роками не платили. То він каже: давайте обладнання замість грошей. Так у нас з’явився деревообробний станок. Потім він продав автомобіль і купив пилораму. Мій чоловік не боявся ризикувати і завжди знаходив можливості. Зараз ідеш по місту: там ми вікна робили, там – двері, а там – ще щось», – ділиться дружина.

Підприємство активно розвивалося до середини 2010-х. Виготовляли вікна, двері, сходи, меблі та інші вироби з дерева. Долучалися й до реставраційних робіт. Вікна, виготовлені на станках Валерія, стоять в монастирі в місті Новгород-Сіверський, в палаці Розумовського в Батурині, у церквах та школах по всій Україні.

У 2014 році після Майдан молодший син Валерія поїхав в АТО. З того часу родина почала активно волонтерити. Кошти та час вкладали не в розвиток бізнесу, а в закупівлю одягу, продуктів, зброї, обладнання для сина та його групи аж до 2018-го, доки він не звільнився в запас. З 2021-2022 року знову почалася підготовка до війни – у Чернігові син з товаришами організовували загін цивільної оборони. На це теж потрібні були кошти, які також вкладала родина Мельників.

З початком вторгнення дружина з невісткою та онуками виїхали за кордон. Валерій залишився з синами і долучився у якості диверсанта до Сил спеціальних операцій. 6 березня 2022 року він з побратимами пішов у розвідку в село Деснянка, що неподалік Чернігова. Потім отримав ще одне завдання і рушив гомельською трасою в бік села Халявин. Там потрапив у засідку російських військових. Зав’язався нерівний бій. Валерій Мельник та Денис Ромодан з нього не вийшли. Рідні та побратими сподівалися, що вони десь переховуються чи потрапили в полон. Але їхні тіла знайшли 12 квітня після звільнення області та розмінування території, де був бій.

Валерій Мельник та Денис Ромодан посмертно нагороджені медалями «За оборону рідної держави». Їхні родини досі намагаються довести, що вони були військовими, аби отримати відповідний соціальний захист.

Тіла захисників кремували, а згодом поховали на місцевому кладовищі «Яцево».

У Валерія залишилися дружина, двоє дітей та троє онуків.