Морпіх Вадим Сурков загинув 16 липня 2024 року під Вовчанськом на Харківщині. Коли повертався з позиції, отримав смертельні поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Воїну було 47 років.

Вадим народився і виріс у місті Торез, зараз – Чистякове, на Донеччині. Родина, як і більшість у шахтарському містечку, була пов’язана із цією галуззю. Вчився у школі, захоплювався футболом і боксом. Після школи вступив до технікуму в рідному місті, отримав фах машиніста електровоза. Але знайти роботу за фахом не зміг. Тому пішов працювати там, де вона була: шахтарем. Згодом познайомився з дівчиною, одружився, народилася донька.

У 2000 році родина переїхала до Києва. У столиці чоловік працював експедитором у «МегаМаксі», на складах логістом, у «Делівері» на складі, з часом доріс до завскладу. У 2017 році прийшов на «Нову пошту». Йому сподобалася компанія, її технологічність, ставлення до людей, колектив.

Понад усе, окрім родини й життя, Вадим любив море. Подорожі – то було його основне захоплення. Обожнював кататися на гірських лижах. Багато часу проводив із родиною, любив із рідними гуляти містом.

Вадим отримав повістку на свій день народження, 9 лютого 2023 року. Служив у лавах 36-ї окремої бригади морської піхоти. Був оператором протитанкового відділення взводу вогневої підтримки. Після навчання першим місцем призначення було Урожайне на межі Донецької та Запорізької областей. Далі брав участь у легендарній операції в Кринках – був одним із перших, хто штурмував лівобережжя Херсонщини. Там в бою отримав тяжке поранення, тривалий час був на лікуванні та реабілітації, а потім повернувся у свою бригаду. Далі брав участь у боях на Херсонщині. Коли почався наступ на Харківщину, у травні 2024 року, бригаду перевели на той напрямок.

За словами рідних, чоловік мріяв повернутися з війни, купити квартиру. Своє житло родина втратила через окупацію рідного міста. У чужій, найманій, не було відчуття рідного дому. Хотів повернутися на «Нову пошту». Вадиму пропонували підписати контракт, стати професійним військовим – командири відмічали його хист до цієї справи, він був умілим бійцем і мав хороші перспективи по службі. Але він хотів повернутися до мирного життя.

Поховали захисника в Києві.

У Вадима залишились рідні, друзі та побратими.