Життя 62-річної Тетяни Ткачук відібрав російський обстріл 17 листопада 2024 року. Коли ворог вдарив із артилерії, вона була на роботі – у локомотивному депо Придніпровської залізниці. Ховалася від обстрілу, користуючись правилом двох стін, проте врятуватися не вдалося.

Тетяна із жовтня 2007 року працювала в Укрзалізниці – екіпірувальницею 2 розряду в локомотивному депо. Тетяна екіпірувала локомотиви піском, а також сушила на газовому обладнанні пісок, який використовували для екіпірування.

«Робота нелегка – екіпірування піском у будь-яку погоду та пору року відбувається просто неба, а під час сушіння нерідко доводиться брати до рук совкову лопату, щоб мокрий пісок закидати на транспортерну стрічку. На роботу Тетяна їздила здалеку, більше ніж за 30 кілометрів від міста», – розповів колега Олександр Калиниченко.

«З Тетяною ми прожили душа в душу майже 43 роки. Я називав її матір’ю Терезою, бо вона була дуже доброю до всіх – від кішечок і собачок до людей літнього віку. Їй не вистачало доби на добрі справи! Усі роки нашого спільного життя я був дуже щасливий. Тетяна була хорошою господинею. Ми виростили двох синів – Вадима й Андрія, обидва випускники юридичної академії, служать у правоохоронних органах. Ми мріяли про спокійне життя на пенсії, хатинку. Але через війну все склалося інакше…», – розповів чоловік Віктор

У Тетяни Ткачук залишилися чоловік і двоє синів.