31-річний солдат Тарас Дяденко на псевдо Америкос загинув 18 липня 2022 року поблизу села Вершина Донецької області. Внаслідок артилерійського та мінометного обстрілів воїн отримав поранення, несумісні з життям.

Народився Тарас у селі Насташка Київської області. Закінчив Таращанський технічний та економіко-правовий фаховий коледж, де отримав спеціальність електромеханіка. В 2015-2016 роках брав участь в АТО. Після демобілізації працював за кордоном. Повернувшись, одружився. Влаштувався електромеханіком у ТОВ «Авто МОТОР Сервіс», займався ремонтом та відновленням деталей двигунів внутрішнього згоряння. З дитинства любив коней, обожнював їздити верхи. На дозвіллі полюбляв риболовлю. З родиною проживав у місті Ірпені Київської області.

З перших днів повномасштабної війни став на захисту країни. Воював у складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Служив на посаді навідника кулеметного взводу 3-ї стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону.

Посмертно солдат Тарас Дяденко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«З перших днів повномасштабного вторгнення знову став на захист Батьківщини. Завжди по телефону говорив, хто, як не ми, буде захищати Україну та наших дітей. Тараса поважали побратими, він завжди заряджав їх позитивним настроєм і оптимізмом. Кожного ранку робив перекличку своїх побратимів, жалів ще зовсім юних хлопців, які тільки прийшли до них. По телефону говорив мені: «Хлопці такі молоді, ще життя не бачили. А я вже хоть трохи щось бачив, є сім'я – дружина, син. А хлопці ще толком не жили». Навіть в останні хвилини свого життя, коли хлопці його виносили з-під обстрілу останнє, що він запитав, чи всі живі. І помер. Тарасик наш був дуже добрим, веселим, сильним, мужнім, талановитим, відданим своїй службі. Людина слова, завжди всім допомагав, мав великі плани на майбутнє. Був надійною опорою для своєї сімʼї, найкращим батьком, чоловіком, сином, братом, дядьком. Кожного ранку він телефонував своїй мамі, а 18 липня 2022-го мама дуже чекала дзвінка, а ніхто більше не подзвонив. Його мама каже: «Вершина, вершина назавжди забрала мого сина!» Безжальний, жорстокий ворог вкрав плани, мрії ... Забрав життя людини доброї, щирої, працьовитої. Людини, яка любила життя, любила країну та до останнього подиху боролася за її волю, свободу», – розповіла племінниця загиблого Наталія Савчук.

Поховали захисника у рідному селі.

У Тараса залишилися батьки, сестри Олена і Мирослава, племінники, дружина Юлія і син Данило.