Світлана Гордієнко зі села Мокрець Броварського району Київщини загинула 27 березня 2022 року. Тоді на її подвір'я прилетів снаряд.

Світлані було 53 роки. Вона працювала санітаркою в одній зі столичних поліклінік. Жила вдвох з чоловіком, який родом із Переяслава. З ним познайомилася у Києві під час навчання.

«Я закохався з першого погляду. Тільки побачив, сказав: це моя. Серед усіх дівчат, які тоді з нею йшли, Світлана була найгарнішою», – пригадав знайомство з дружиною Василь Павлович.

Пара зустрічалася півроку, а після одруження оселились у селі Мокрець. Народилися син і донька. Все життя родина тримала велике господарство. Через це й не захотіли евакуйовуватися, коли почалася повномасштабна війна. Господар каже: шкода було тварин.

Російські війська зайшли у Мокрець 5 березня, село перебувало в окупації до кінця місяця.

27 березня, пригадує Василь, почався обстріл. Він саме вийшов із дому.

«У нас була котельня на дровах. Ми там готували їсти, бо під час окупації світла й газу не було. Дружина покликала мене їсти суп, а після обіду я вирішив сходити до товариша, який живе через дві хати. Тільки вийшов на вулицю, чую – летить. Я вже знав, куди воно летить, ми за цей час навчилися це відчувати. Розумію, що вибух буде поряд і падаю на землю. Один вибух був на дорозі, інший – у нас. Піднімаюся, бачу: пилюки повен двір, сигналізація машини реве. Прибіг – кури валяються по двору. Кинувся у котельню, давай з сусідом розбирати завали. Витягнули мертву дружину».

Світлану Василівну без труни під обстрілами одразу поховали на кладовищі поряд із її сином.

«Мама понад усе любила дітей. Завжди намагалася чимось смачненьким нагодувати, любила випікати. За господарством, доглядом за тваринами і роботою в неї часу більше ні на що не лишалося», – розповіла дочка Ірина.

У Світлани Гордієнко залишилися чоловік, дочка з двома внуками та внуки від покійного сина.