Морпіх Сергій Завірюха, позивний Скіф, загинув 14 березня 2022 року в бою з окупантами поблизу селища Костянтинівка на Миколаївщині. Трохи більше місяця не дожив до 27-річчя. До червня 2023-го вважався зниклим безвісти.

Сергій народився і жив у місті Долинська Кіровоградської області. Закінчив школу №3. Потім вступив до Криворізького авіаційного коледжу, проте не закінчив, адже вирішив, що обрав не ту професію. У 2015 році був призваний до лав ЗСУ. Після 11 місяців служби підписав контракт і пішов захищати Україну. Воював у складі 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади на посаді оператора-навідника зенітної установки. Брав участь в АТО на Донеччині та Луганщині. Був нагороджений відзнаками та подякою. Після закінчення контракту повернувся додому. Працював на себе: займався пасікою, сіяв соняхи та пшеницю. Мав тягу до роботи на землі ще з дитинства. Любив рибалити та ходити на полювання. Цікавився історією. Їздив на розкопки, збирав старовинні речі та монети, досліджував їхнє походження, збирав колекцію.

На другий день повномасштабної війни, 25 лютого 2022 року, Сергій мобілізувався до ЗСУ. Його проводжали на війну всією родиною. Чоловік міцно обіймав дружину та свого синочка. Говорив йому, що має йти, а 2-річний Максим кричав: «Тато, ні! Тато, ні». Дитина наче відчувала, що бачить його востаннє. Проте Сергій мав іти, інакше не міг. Цього разу він проходив службу у 137-му батальйоні 35-ої окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. Був командиром зенітної самохідної установки 23-4 «Шилка».

«14.03.2022 був страшний бій, хлопці відбивали наступ на Миколаїв, були взяті в оточення, багато хто тоді загинув і потрапив у полон. Частина хлопців вийшла з оточення та повернулась в казарму, по якій 18 березня росіяни завдали ракетного удару. Дуже багато людей загинуло… Мого ж сина ніде не знайшли, всі вважали, що його взяли в полон. Йшов час, а не було жодної інформації. Куди тільки не звертались – все марно. Але надія не покидала нас, ми вірили, що наш Сергій живий і скоро з'явитися хоч якась інформація… Рік і три місяці ми розшукували нашого воїна. 20 червня 2023-го мені повідомили, що ДНК співпало, земля пішла з під ніг… Знайшли мого сина в братській могилі. Дуже багато запитань, а відповіді на них немає... На місці бою була його машина, але не було ні тіла, ні особистих речей, тому і вважали, що він у полоні», – розповіла мама Валентина Завірюха.

«Мій син був гарним, добрим, щирим, відданим, найкращим! Завжди посміхався, його посмішка надихала. У нього завжди все було добре, навіть якщо я і помічала, що щось не так, він відповідав: «Мам, все добре». Я вдячна богу за те, що він подарував мені такого сина:, мужнього і незламного. Коли проводжали його на війну, казала: «Синочок, може, не підеш? У тебе ж маленький Максимчик, он бачиш, як він плаче?» А він у відповідь: «Мам, коли мій син підросте і запитає, де я був, коли почалася війна, що я йому відповім? Я маю йти.... Треба захищати вас всіх і нашу Україну». Я зрозуміла, що мій син – патріот, відданий нашому народові, нашій державі, нашій Україні. Мій син – моя гордість і моя печаль. Хочу, щоб всі пам'ятали, якою ціною нам дається наша свобода, наша незалежність, наша українська земля!» – додає Валентина.

25 червня 2023 року Сергія поховали на Алеї Слави цвинтаря у рідному місті.

Вдома на нього чекали мама, брат Олександр, сестра Наталя, дружина Валерія з сином Максимчиком, дві бабусі та інші люблячі рідні.