46-річний сержант Сергій Шуть, позивний Серік, загинув 12 серпня 2023 року під час бойового завдання в районі села Богданівка на Бахмутському напрямку Донеччини. У бою з ворогом отримав вибухову травму та численні осколкові поранення тіла.

Сергій народився в селі Олександро-Марʼївка Кіровоградської області. Жив у селищі Петрове рідної області. Закінчив 11 класів Петрівської гімназії. Після служби в армії отримав водійське посвідчення з категоріями: автомобіль, автомобіль з причепом, мотоцикл, трактор і спецтехніка. Працював трактористом на фірмі. Згодом вивчився у спеціалізованій школі на слюсаря і наступні 12 років працював на ПРаТ «ЦГЗК» «Метінвест» у селищі Петрове. У 2020 році його призначили бригадиром. Захоплювався риболовлею. Цікавився розведенням кроликів, тримав близько 30 тварин, планував бізнес у цій сфері. Але війна зруйнувала всі плани.

Під час повномасштабного вторгнення Сергій поповнив лави Збройних Сил України. Проходив службу у 57-ій окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка. Обіймав посаду старшого стрільця та командира відділення розрахунку гранатометного взводу роти вогневої підтримки 34-го батальйону.

«Мені 23 роки і я втратила свого найкращого татуся. Я ніколи не жалілась на життя, хоч ми жили і не дуже заможньо, але у мене завжди було все: чистий одяг, смачна свіжа їжа, гарні зошити, зручне взуття, сучасні телефони, комп’ютер і т.д. Мій тато – зі звичайної сімʼї, він хотів усього досягти сам. Він втратив батька у 22 роки і з того часу довелося дорослішати і допомагати своїй мамі, і своїй дружині з дітьми. Але мій тато ніколи не здавався і завжди шукав якийсь підробіток: то рибу продавав, то раків. З мамою вони продавали корів, биків, телят, свиней, кролів, молоко, яйця, картоплю, моркву, буряки, огірки, помідори. Він не чекав, що з неба впадуть гроші, а своїми руками заробляв кожну копійку, бо знав, що доньок треба вчити. Я маю дві освіти, моя сестра зараз навчається на ІІ курсі університету. Те, що ми, дівчатка з маленького селища Петрове, навчались у Києві – це заслуга нашого татка. Він казав: «Обирайте, де хочете вчитися, а ми з мамою будемо працювати для вас», – розповіла старша донька загиблого Вікторія.

Поховали захисника на Алеї Героїв центрального кладовища у селищі Петрове Кіровоградської області.

Не дочекалися вдома свого захисника дружина Лілія, доньки Вікторія і Наталія.