Стрілець Сергій Чорний на псевдо Реал поліг 18 жовтня 2023 року під час бойових дій біля селища Урожайного у Волноваському районі на Донеччині. Тепер захисникові назавжди 31 рік.

Сергій народився у селі Струпків у Коломийському районі Івано-Франківської області. Закінчив місцеву школу. Після 9-го класу вступив до Отинійського професійного ліцею, де опанував спеціальність електромонтера. Старанно вчився, не конфліктував, був учасником конкурсів і олімпіад із української мови

У жовтні 2010 року пішов служити в ЗСУ за контрактом. У 2013-му був звільнений у запас. Жив у рідному селі, облаштовував там дім. Сергій завжди говорив, що це найзатишніше місце для нього, тож навіть не думав кудись переїжджати. Напередодні повномасштабного вторгнення розпочав ремонт. Робив усе сам, оскільки навчився різних тонкощів будівництва під час роботи за кордоном.

В березні 2022 року Сергій повернувся з Німеччини та мобілізувався до Штурмової роти 710-ї бригади охорони Державної спеціальної служби транспорту. За час служби воював у найгарячіших точках фронту. Кілька разів захисник був поранений, але після швидкого відновлення відмовлявся від реабілітації та повертався до побратимів.

Позивний Реал воїн носив не дарма – дуже любив футбол, і це була його улюблена команда. Логотип «Реалу» частково перейшов на іменний шеврон штурмовика, створенням якого Сергій дуже пишався. Побратими згадують «У кожному населеному пункті, який довелось пройти роті, у вільний час від боїв Сергій завжди збирав однодумців, щоб відволіктись від війни мʼячем».

Після великого бою та втрати побратимів біля Красної гори Сергій змінився: менше усміхався, постійно говорив про полеглих там друзів. Відтоді він ще більше рвався до бою.

Улітку 2023 року попередні травми дали загострення: у Києві вдалося з’ясувати, що без операції та реабілітації змін не буде. Сергій наполягав на лікуванні за власний кошт, щоб швидше повернутися до побратимів. Але все одно отримав вирок чекати до січня 2024-го через великі черги. Це спустошило захисника, адже до того часу рекомендували не брати участі у боях, тож йому довелося залишитися на службі в Івано-Франківській області. У жовтні 2023 року чоловік вирушив у останню подорож на Донеччину.

«Попри те, що народився і зростав у селі соромʼязливим і спокійним хлопчиком, у дорослому віці дивним чином перетворився на харизматичного чоловіка з неймовірним почуттям гумору та власним шармом. Його крилаті вислови і досі згадують люди у розмовах. Він запамʼятався щирим веселуном, усміхненим жартівником, харизматичним хлопцем, який підкорював серця тих, з ким хоча б раз провів час у компанії. Напевно, як і футбол, Сергій любив подорожі та музику. Якщо він в Україні, то обовʼязково вирветься на кілька днів у гори підкорювати нові вершини. А коли бував у Європі, то міг просто дременути на вихідні в іншу країну, щоб познайомитися з новими місцинами чи побувати на концерті. Він міг провести новорічні свята на лижному курорті, знайшовши однодумців там. Вчив усіх друзів жити в моменті та витрачати час на емоції», – розповіла подруга Ольга

За час служби Сергія Чорного нагородили грамотами Міністерства Оборони України за успішне виконання бойових завдань та відзнакою Президента України «За оборону України». Уже посмертно воїна відзначили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Поховали захисника у рідному селі.

У Сергія залишилися мама, сестра, брат, тітки та дядьки, двоюрідні брати та сестри, і неймовірно велика кількість друзів.