Сержант Сергій Прокопець на псевдо Механік поліг 14 червня 2022 року біля села Князівка на Херсонщині. У бою з окупантами зазнав смертельних поранень внаслідок мінометного обстрілу. Захиснику було 39 років.

Сергій народився у родині вчителів у селі Валове, зараз – Софіївка, Дніпропетровської області. У 1999 році закінчив із золотою медаллю Валівську школу. У 1999-2004 роках навчався в Інституті підприємництва «Стратегія» у місті Жовті Води за спеціальністю «Економіка підприємництва». У 2013-му вступив на заочну форму до Криворізького національного університету на спеціальність «Машинобудування». Після його закінчення навчався в магістратурі Державного університету економіки та технологій на факультеті галузевого машинобудування. Але через початок повномасштабного вторгнення так і не встиг її закінчити.

На початку російсько-української війни, у серпні 2014 року, чоловік долучився добровольцем до лав Збройних Сил України. До вересня 2015-го проходив службу в АТО, отримав звання сержанта, був командиром відділення.

У цивільному житті Сергій працював в АТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «Восток-Руда». Останні роки обіймав посаду майстра дільниці з ремонту обладнання на ГМ3 ДП «СхідГЗК».

25 лютого 2022 року о 8 ранку Сергій знову добровільно долучився до війська. Службу проходив у 60-ій окремій механізованій бригаді. Обіймав посаду головного сержанта взводу.

У квітні 2022 року під час телефонної розмови дружина зрозуміла, що Сергій перебуває в лікарні, хоча він до останнього не хотів про це нікому говорити. Виявилось, що він отримав осколкові поранення та контузію внаслідок мінометного обстрілу та перебував у госпіталі при Криворізькій міській лікарні № 17. А вже на початку травня, відмовившись від реабілітації, повернувся на позиції до своїх побратимів.

За життя військового відзначили медаллю «За взірцевість у військовій службі», а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Сергій був дуже талановитим командиром, справжнім воїном та захисником Батьківщини, завжди ставив свої потреби та навіть здоров’я і життя на другий план, опікуючись побратимами, не раз рятував їм життя. Він ніколи не скаржився на умови перебування на передовій, за більше як 3 місяці повномасштабної війни не взяв жодного дня відпустки та завжди говорив, що відпочине після нашої перемоги та щоб ми вірили в ЗСУ. Ніколи в телефонній розмові з рідними не казав, де він перебуває, лише говорив, що у нього все добре, що він поруч і захищає свою область і свій дім. Сергій був справжнім патріотом України. Він жив і працював заради процвітання свого краю та поклав своє життя за незалежність і свободу України та українського народу. У словах і діях Сергія завжди була самовіддана любов до українців, до рідного краю, до рідної України. Цьому він навчав і своїх доньок», – поділилася двоюрідна сестра загиблого Ольга Захарова.

Поховали Героя у місті Жовті Води на Дніпропетровщині.

У Сергія залишились дружина Інна, доньки Карина та Катерина, брат Владислав та інші рідні. Батьки Сергія померли у 2023 році після загибелі сина.