Молодший сержант Сергій Павліченко поліг 5 вересня 2024 року в бою біля села Журавка Донецької області. Захиснику назавжди залишилося 55.

Сергій народився у місті Корсунь-Шевченківський на Черкащині. Змалку любив читати, у школі його улюбленими предметами були історія, географія та література. Мав спокійний характер і ніколи не вступав у конфлікти без потреби. Обожнював природу, залюбки купався у річці, рибалив. Часто їздив до Києва, де любив гуляти історичними місцями та відвідувати собори.

Після закінчення школи пішов до армії. Відслуживши, поїхав до Києва, бо планував вступати до будівельного інституту. У столиці познайомився з однодумцями, разом із якими почав працювати над здобуттям незалежності для України. Разом вони створили братство «Трахтемирівський кут», яке займалося етнографічною, історичною та реконструкторською діяльністю. У 1990-1991 роках вони зняли перший фільм про отамана Холодного Яру Василя Чучупаку. Для цього Сергій відновив стрій Чорних Запорожців і брав участь у першому козацькому поході Черкащиною.

Сергій Павліченко був братчиком Київського Кобзарського цеху, учасником історичного клубу «Чорні Запорожці». Свою першу бандуру він змайстрував у 1992 році. Скільки інструментів встиг зробити за життя – полічити складно. Утім точно відомо, що вони зберігаються по всьому світу.

«Його справжня майстерня, на жаль, не збереглася, але була переповнена заготовками й інструментами. Для нас це виглядало хаотично, але для нього все було структурованим, – каже донька Людмила Павліченко. – Він ніколи не прагнув популярності у сучасному розумінні. Для нього було важливим, щоб його інструменти видавали найкращий звук і щоб на них знову лунали думи та псалми, відновлюючи пам'ять про автентичне кобзарство. Тому й було дивно, що у рідному місті про нього знали небагато, тоді як за межами його добре знали серед кобзарів, реконструкторів та істориків».

Кобзарював Сергій лише вдома, коли було натхнення, бо передусім захоплювався майструванням. Його улюбленою піснею була «Гей, була в мене коняка». Також ходив до церкви, дотримувався всіх українських традицій. Любив активний відпочинок зі сім'єю, займався підводним полюванням, узимку обливався холодною водою, у мороз купався в річці.

Із початком повномасштабного вторгнення чоловік став на захист України – спочатку служив у територіальній обороні, а потім вступив до 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Виговського. Обіймав посаду стрільця-снайпера 3 відділення 2 взводу 1 мотопіхотної роти. Увесь свій бойовий шлях він пройшов на передовій, завжди був у гарячих точках.

«Сергій був дуже натхненний, не ховався. Хоч як він пройшов медкомісію – не знаю, бо у 55 років воювати надскладно. Коли їхали на похорон, то згадували приємні моменти, співали його улюблених пісень. Сергій мав козацьку вдачу і пішов по-козацьки. Бо це найбільша честь для козака – загинути в бою», – додав друг Руслан Найда.

Воїна поховали на Алеї Героїв у місті Корсунь-Шевченківський.

Вдома на Сергія чекала сімʼя.