Сергій Коваль, позивний Мангол, загинув 31 березня 2022 року поблизу села Рибацьке Донецької області. Він був одним із важкопоранених захисників Маріуполя, яких намагалися вивезти з оточення гелікоптером. Долетіти до місця призначення вертольоту не вдалося. Воїну було 43 роки.

Сергій народився в місті Білозерське на Донеччині. Його батько працював на шахті, а мама була вчителькою української мови. Після закінчення школи Сергій пішов навчатися у Білозерське професійно-технічне училище, потім – в автотранспортний технікум. Мріяв служити в армії, проте через стан здоровʼя його не взяли. Працював підземним слюсарем на шахті.

Коли у 2014 році почалася російсько-українська війна, Сергій, не роздумуючи, пішов захищати країну. Приєднався до добровольчого батальйону «Донбас», де виконував обов'язки снайпера. Воював у найгарячіших точках: Словʼянськ, Дебальцеве, Іловайськ, Піски, Марʼїнка. У 2019 році підписав контракт з полком «Азов» і служив у Маріуполі. Неодноразово рятував й вивозив з-під обстрілів своїх побратимів. Одного разу, рятуючи важкопораненого товариша, і сам отримав поранення. Тоді осколок зупинився за міліметр від мозку. Швидко відновивши здоров'я, захисник знову повернувся у стрій.

Повномасштабне вторгнення Сергій зустрів у Маріуполі. З рідними він рідко ділився подробицями служби, аби ті зайвий раз не хвилювалися. Навіть коли у березні 2022 року ситуація в місті була важкою, а захисники перебралися на «Азовсталь», він писав рідним одне: «У мене все добре. Ви тримайтеся».

15 березня Сергій потрапив під мінометний обстріл. Лікарям довелося ампутувати руку вище плеча, друга перебувала на межі ампутації. Зі слів побратимів, попри важке поранення, чоловік не падав духом, усміхався і знаходив сили жартувати.

«Сергій був дуже світлою людиною, мав сильний характер. Він хотів захистити свою сімʼю, країну, мову. Коли йшов на війну, казав: «Хто, якщо не я?» Сильний, мужній, чуйний, поряд з ним можна було почуватися захищеним на 100 відсотків. Кожна зустріч із Сергієм наповнювала простір відчуттям свята. Він дуже любив дітей, обожнював свого сина Матвія, племінників Івана і Катерину. Був душею компанії. З ним завжди було весело», – згадує свого брата Оксана Стаднік.

За досягнення під час служби Сергій Коваль отримав понад десять нагород, серед яких ордени «За мужність» ІІІ і ІІ ступенів. Останнім захисник був нагороджений вже посмертно.

У Сергія залишилися дружина та син, старші сестра та брат, племінники.

Поховати захисника родині поки не вдалося. Памʼять про Сергія зберігається на Алеї героїв у рідному Білозерську.

***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героя спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.