Старший солдат Сергій Федоров помер 28 вересня 2024 року в Ніжинській лікарні на Чернігівщині. Він отримав важку травму при виконанні завдання із вантажно-розвантажувальних робіт. Військовому було 46 років.

Сергій жив у місті Кременець Тернопільської області. Здобув фах зварювальника та столяра в місцевому училищі. Працював робітником по обслуговуванню в школі №5. Захоплювався читанням книг, любив виконувати всіляку різну роботу – за яку б не брався, все виходило з першого разу. Любив відпочивати на природі з рідними, друзями та сім'єю. Цікавився середньовіччям, любив дивитись фільми про лицарів, улюбленим був «Хоробре серце».Також мав хобі – створювати щось нове вдома для більшого затишку: полички, столики, стільці.

У 2015 році чоловік розпочав військову службу в АТО. Був водієм механіком БМП-1. Вивозив поранених з Донецького аеропорту. Потім проходив військові збори на посаді снайпера в складі оперативно-тактичної роти «Рись» 14-ої окремої механізованої бригади.

З 2019 року проходив службу в 47-ій окремій інженерній бригаді ЗСУ. Обіймав посаду майстра відділення розбирально-складальних робіт ремонтного взводу. Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік разом із побратимами продовжував захищати свою країну.

Був нагороджений медалями «За участь в антитерористичній операції» та «Ветеран війни».

«Батько був справжнім патріотом держави, любив свою країну. Він мав золоті руки до праці, не відмовляв нікому, всім допомагав, чим міг. Був дуже добрим, але суворим. Я пишаюсь тим, що мій батько дав та зробив все, щоб я виріс справжнім чоловіком і також патріотом нашої України. Він мріяв про одне – закінчення війни. Хотів допомагати сім'ї жити краще, але, на жаль, через війну та часті хвилювання в серпні померла його дружина Тетяна, яку дуже любив та цінував… І склалось так, що майже через 2 місяці пішов з життя сам», – розповів син загиблого Андрій.

Поховали Сергія в селищі Антоніни на Хмельниччині.

У нього залишились мама та син-військовослужбовець.