Захисник Руслан Шут-Старіков прийняв свій останній бій 30 липня 2024 року в місті Покровськ Донецької області. Під час виконання бойового завдання автомобіль, в якому перебував захисник, наїхав на протитанкову міну. Воїну назавжди 41 рік.

Руслан народився в Києві. Під час навчання в школі чудового грав у футбол. Мріяв стати професійним спортсменом. Закінчив автотранспортний факультет геологорозвідувального технікуму. Згодом пішов у армію, був зв’язківцем, а потім обслуговував машини супроводу президентських та інших представницьких кортежів. Після служби певний час працював на будівництві, згодом пішов у таксі. Цій роботі він віддав понад 15 років свого життя. Наприкінці 2020-го прийшов на «Нову пошту». Спершу був водієм, потім – водієм-експедитором.

«Чесний, порядний, надійний. З ним було про що поговорити, нам було добре разом», – каже дружина Надія.

Подружжя любило разом гуляти, ходити в кінотеатри, виїжджати машиною на природу. Особливою ж радістю були поїздки на море, обожнювали Одесу.

На війну Руслан потрапив наприкінці лютого 2023 року. На роботу прийшло сповіщення, і чоловік без вагань прибув у військкомат. Після навчання вирушив нести службу під Покровськ. Був водієм у роті вогневої підтримки 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Його завданням було забезпечувати воїнів на передовій боєприпасами, продовольством, водою та всім необхідним. Назад вивозив поранених і полеглих. Нагород чи відзнак не мав, лише встиг отримати статус учасника бойових дій.

«У документах значиться, що це був FPV-дрон, а за фактом вони наїхали на протитанкову міну, там, на самому передку. В екіпажі було четверо хлопців, двох до госпіталю відвезли, невідомо, що з ними. Руслан загинув. А тіло іншого взагалі не знайшли», – розповідає батько Олег Григорович.

Руслана поховали в Києві.

У захисника залишились батько, дружина та рідні.