Життя Романа Бєлицького відібрав російський артобстріл 24 вересня 2024 року у Покровську.

«Я поїхав туди, щоб зʼясувати, що трапилося. Прилетіло чітко у двір його будинку. Там також загинув найкращий друг Романа, Олександр, вони товаришували ще з садочка», – сказав колега Станіслав Колотуша.

Романові 22 вересня виповнилося 33 роки. Народився і жив у Покровську. Останні вісім років працював у Новій пошті. Прийшов на посаду вантажника, а потім був приймальником, сканувальником, менеджером. З часом став керівником відділення.

Роман був компанійським і веселим, а як керівник – вимогливий, справедливий, добрий. Команда могла збиратися у нього вдома, на веранді, посмажити шашлики, поспілкуватися. Разом пили каву. На дозвіллі Роман любив грати у комп'ютерні ігри.

Під час повномасштабної війни дружину з маленькою донькою він вивіз до Дніпра, а сам залишався на роботі, аби забезпечити родину грошима на життя та оренду помешкання.

«Останні місяці він працював більше з міркувань відповідальності перед земляками, ніж через зарплату. Ситуація в місті з кожним днем ставала загрозливішою. Я говорив із ним за кілька годин до загибелі… Він збирався через кілька днів евакуюватися. Та не встиг. Прийшов з роботи і буквально через годину загинув. Роман був дуже хорошим співробітником», – розповів територіальний менеджер Станіслав Добравлянін.

«Роман піклувався про своїх колег, вів за собою. Підтримував командний дух. Казав, що не може уявити, як виїде з рідного міста. Що працюватиме до останнього…», – додала колега Ольга Моісеєнко.

«Без нього важко. Раніше я міг його завжди щось спитати, проконсультуватися, тепер немає відчуття дружнього плеча. Та я буду працювати, поки буде можливість, зокрема й у пам’ять про Романа Бєлицького», – зазначив Станіслав Колотуша.

У Романа залишилися дружина, донька й інші рідні.