64-річного Петра Щербину російські військові розстріляли, коли він намагався виїхати з окупованого села Перемога Броварського району Київщини. Тоді ж загинула його дружина Тетяна Щербина і ще двоє односельчан.

«Коли почалася повномасштабна війна, моя сім'я переїхала з Києва до батьків у Перемогу. Думали, так буде безпечніше. Та 28 лютого у село зайшли окупанти. Оселялися по пустих будинках. Люди виїжджали, бо було дуже страшно. Окупанти не дозволяли ходити по вулиці, були вибухи», – розповіла донька Олена.

11 березня 2022 року вся родина Олени зібралася виїжджати. З ними – ще кілька автівок. На машини причепили білі ковдри.

«Ми поїхали. Окупанти, які стояли на шляху, бажали нам щасливої дороги. А коли ми виїхали за село, по нас відкрили вогонь. Ми повипадали на землю, притиснулися до неї. Здавалося, що лежали так цілу вічність. Почали кликати маму і тата. Ніхто не відгукувався. Підняли білу тканину, підійшли до машини батьків і побачили, що там нікого живого немає. З татом і мамою їхав знайомий хлопчик 17 років… Ми не знаємо, з чого вони стріляли, але мама була побита, як решето».

Ті, хто вижив, пішки повернулися додому. Олена розповіла, що через день вони попросили місцевого жителя, який співпрацював з окупантами, за гроші забрати з поля тіла. Петра і Тетяну поховали біля хати – у трунах, але без священика, бо він виїхав.

13 березня 2022 року родина Олени виїхала через «зелений коридор». Після звільнення Перемоги Збройними Силами України донька перепоховала батьків на кладовищі.

Петро Щербина був родом із Перемоги. Багато років працював водієм у фермерському господарстві.

«Можна було почути: «У кого найчистіша машина? У Петра». Він дуже любив техніку. Цю любов передав моєму синові. Мій тато мав більш лояльний характер, мама була більш строгою. Обоє вони прививали нам любов до чесності, справедливості. Ніколи при мені не сварилися, ніколи не вживали нецензурні слова», – сказала донька Олена.

У Петра Щербини залишилися дочка і двоє онуків.