42-річний боєць Петро Миколюк, позивні Петруха та Клос, загинув 12 березня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Успенівка Донецької області. Отримав численні осколкові поранення, несумісні з життям, внаслідок удару ворожого «Ланцета».

Петро народився і жив у селі Панасівка Тернопільської області. Після закінчення 9 класу школи продовжив навчання в Скалатському професійно-технічному ліцеї. Там здобув професії водія, тракториста. Працював трактористом у приватному фермерському господарстві в рідному селі.
У 2017-2020 роках служив за контрактом у Збройних Силах України. Брав участь в АТО/ООС.

У травні 2022 року Петро був знову призваний до ЗСУ. Спочатку обороняв Україну в складі 44-ї окремої артилерійської бригади, де був старшим водієм. У липні 2023-го його перевели до 33-ї окремої механізованої бригади. Там проходив службу на посаді водія, а згодом – старшого механіка-водія.

«Він був добрим, щирим, веселим та компанійським хлопцем. Гарний майстер, якому все вдавалося. «Хто, як не я», – він завжди говорив нам, коли телефонував. Покійний брат багато вкладав у ці слова, насамперед це – захист рідних, односельчан та країни в цілому. Будучи на передовій, ніколи не втрачав почуття гумору й оптимізму. Навіть зараз побратими згадують не один його жарт. Випадок з буднів військового: розрахунок побратимів повертався з чергування і, переїжджаючи місцеву річку, застряг тягач з артилерійською установкою. Хлопці ледве вибралися з крижаної води, бо це була пізня осінь 2023 року. Не думаючи про власне здоров'я, Петро кинувся рятувати техніку. Він заліз у річку та зробив так, що тягача з гарматою витягли, правда сам захворів, але техніка була врятована. Він любив техніку і часто, коли телефонував, то важко переживав, що багато розбитої сільськогосподарської техніки, знищеного майна в господарствах, що багато доведеться відновлювати нашій країні. Петро їздив частіше на виїзди, ніж мало би бути, бо завжди говорив: «Я вже життя побачив, а в них молодих воно лише починається». До останнього подиху був вірний присязі та гідно виконував свій військовий обов’язок», – розповіла двоюрідна сестра загиблого Галина Розмаїта.

Поховали Петра в рідному селі. На стіні сільської школи на його честь встановили меморіальну дошку.

У загиблого залишилася сестра.