Старший солдат Павло Юрченко загинув 8 травня 2022 року в місті Маріуполь на Донеччині. Внаслідок авіаудару по заводу «Азовсталь» отримав поранення, несумісні з життям. Йому було 55 років.

Павло народився в селі Юр’ївка на Донеччині. Закінчив Ялтинську школу №2 і ПТУ в Маріуполі. Після армії працював водієм у Дніпрі. В 1995 році повернувся в рідне село. Працював охоронцем. 2017-го добровільно підписав контракт із Національної гвардією України. Брав участь в АТО. Із початку повномасштабного вторгнення захищав Маріуполь. Був старшим водієм 2-го автомобільного відділення взводу підвозу боєприпасів та паливно-мастильних матеріалів роти матеріально-технічного забезпечення.

«Рішення про службу в Нацгвардії Паша прийняв, коли працював охоронцем. Звільнився з роботи і потай від мене підписав контракт. Сказав напередодні, коли мав їхати в частину. Захищав Донеччину і Луганщину. Коли почалося повномасштабне вторгнення, написав: «Йдемо на Марік». Наступного дня наполіг, щоб ми з сином терміново виїжджали в Західну Україну. Те саме сказав і сім’ї свого брата. До травня переписувалися. Паша, зазвичай, казав, що у нього все добре. Лиш інколи говорив, як насправді. Що під час евакуації, через постійні обстріли заводу багато гине людей. Що їдять раз в день і немає хліба. Останнє повідомлення прислав зранку 8 травня. Написав нашому синові, що був приліт і вони йдуть шукати тих, кого привалило. І все. До червня про чоловіка нічого не було відомо, куди я тільки не зверталася. Поки не знайшла контакти командира і він розповів, що в те місце був другий приліт. Тіло чоловіка мені досі не передали. Тепер свого Пашу бачу тільки у снах. Просить подбати про нашого сина», – розповіла дружина Наталія Юрченко.

«Паша був прекрасним батьком і гарним чоловіком. Мав золоті руки. Побудував хату і все, що у дворі. Брався за те, чого раніше не робив. Наприклад, оперував нашого собаку, коли в нього був нарив. Бо в селі немає ветлікаря. Був добрим і безвідмовним. Завжди приходив на допомогу. У вільний час захоплювався рибалкою і виноробством. Любив подорожувати. Мріяв про Карпати, хотів походити в горах і лісах», – додала Наталія.

У 2019 році захисник був нагороджений відзнакою «За участь в антитерористичній операції», а вже посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

У Павла залишилися дружина, син, мама і старший брат.



***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.