Удосвіта 1 березня 2022 року Олена Вахненко пішла додому перепочити. Перед тим кілька діб допомагала у самоорганізованому штабі тероборони. По дорозі зустрілася з сином Юрієм. Не могли наговоритись, бо не бачилися понад три доби. Почалася повітряна тривога, обстріли «градами». Олена з сином побігли до підвалу.

Коли перестали стріляти, вона пішла в квартиру. Невдовзі син пішов по неї. Піднявся до квартири і за кілька хвилин – удар.

«Ракета рознесла їхній під’їзд. Тоді загинуло вісім людей», – сказала Людмила Бойко, сестра загиблої.

Олена Вахненко працювала соціальною педагогинею у Бородянському центрі соціально-психологічної реабілітації. З 2014 року допомагала родинам захисників, які були у складних життєвих обставинах. Шукала за кордоном сім'ї, які підтримували родини захисників в Україні. Очолювала громадську організацію «Фонд розвитку спільноти».

«Закривала собою усе. Куди не глянеш – скрізь вона. І найголовніше, її не потрібно було ні про що просити. Вона не очікувала подяки. Бувало, на роботі йде по коридору, бачить когось – і сяде, вислухає, порадить. Вона з колегами працювала у форматі мобільної психологічної служби. Майже щодня їздила у села до людей, які потребували допомоги», – сказала Людмила Бойко.

Після 24 лютого 2022 року Олена прийшла до штабу тероборони в Бородянці. Він розташувався у центрі соціально-психологічної реабілітації.

«У центрі перебувало більше 100 людей. Ми майже чотири доби готували там їжу, дбали про відпочинок людей, допомагали з комунікацією. З нами був ще наш колега Максим (він загинув там же біля центру) та Наталя зі своїм сином. Не спали ночами. Готували, заправляли зброю, перев’язували поранених. Потім відключили електроенергію і ми готували на вулиці. Падали з ніг. Уночі мали три години перерви, щоби просто лягти. Коли пізніше нас хлопці витягували з центру, вже були простріляні стіни, вікна, все розбито. Була пряма танкова наводка. Наш центр рознесли вщент. Це десь за чотири дні до загибелі Олени та її сина», – сказала Людмила.

Олена Вахненко, пригадує сестра, багато читала. Вибирала англійську класику. До того ж вона добре знала цю мову. Любила природу.

«Як мала нагоду, виїжджала на природу – просто посидіти, подивитися на небо, назбирати квітів. Черпала від природи силу та натхнення. Парадоксально, що була важка на підйом щодо виїзду за кордон. Настільки прив’язана до родини. Є такі люди в родині, які скрізь, завжди і вони непомітні – як вітерець, як сонечко. І це була вона. Тягла на собі усю роботу, щоб зменшити навантаження інших. Була як повітря, без чого неможливо і водночас чого не помічаєш. Та коли цієї людини не стає, стільки всього не вистачає. Ми були дуже близькі, розуміли одна одну без слів. Любили у вільну хвилинку погуляти серед дерев і квітів. До сьогодні щомиті ми разом – тільки у супроводі страшного болю», – сказала Людмила.

У квітні 2022 року у Бородянці почали розбирати завали. Серед руїн під’їзду, де жила Олена, знайшли тіла. Ідентифікували лише двох людей. Тіло Олени не знайшли.

У загиблої залишилися сестра Людмила з чоловіком.