14 березня 2022 року Олена Поминальна разом з чоловіком Іваном у колоні з 30 авто намагалися виїхати зі села Озера через місто Буча. О 14:51 російські військові обстріляли мирних жителів на вулиці Інститутській. Саме в цю мить в автомобілі сім’ї Поминальних зупинився годинник.

Іван Поминальний отримав поранення (в його тілі було 9 уламків) і від удару знепритомнів, Олену затиснуло на пасажирському сидінні.

«З Озер їхала колона, попереду були автобуси, надзвичайники, «швидка». Коли я прийшов до тями, погнався за «швидкою». Наздогнав на перехресті з вулицею Вокзальною. Але все марно. Вони оглянули дружину й сказали, що їй вже не допоможеш», – розповів чоловік.

Іван зміг доїхати до заводу ЮТЕМ на вулиці Леха Качинського. Там шлях перекрила російська військова техніка. Він зупинив автівку й більше не вдалося її завести.

«Дві доби я провів з убитою дружиною в машині, бо її затиснуло і я не міг її витягнути. Потім родичка з Бучі допомогла витягнути дружину», – розповів Іван.

Чоловік викопав яму навпроти ЮТЕМу, в Чорнобильському парку, й там поховав Олену. Після звільнення терен Київщини з окупації жінку перепоховали на кладовищі в Озерах.

Олена народилася та мешкала в Гостомелі. 13 березня, напередодні трагедії, їй виповнилося 65 років.

«Олена була гарною господинею, в хаті й на подвір’ї завжди – чисто, прибрано. Вона дуже любила квіти. Навколо хати все було в них. Ми з нею прожили 44 роки. Любили все робити разом, були спорідненими душами. Мали однакові захоплення, спільні плани. Ми навіть разом працювали – тут в Озерах, на заводі з виробництва кормових добавок. Вона – бухгалтеркою, а я – водієм», – сказав Іван.

В Олени Поминальної залишилися чоловік, двоє дітей та шестеро онуків.

Будинок родини в Озерах також постраждав у перший місяць повномасштабної війни. Під час обстрілів там пошкодило дах, повилітали вікна, прорвало батареї.