Командир взводу добровольчого формування «ОУН» Олексій Мовчан, позивний Тінь, загинув 1 травня 2022 року в селі Велика Новосілка Донецької області. Того дня разом із побратимами врятував з-під завалів 11 цивільних. Їх успішно вивели у безпечне місце через заміновану дорогу. Над головами воїнів постійно літали ворожі дрони й працювали ДРГ. У ближньому бою з ворогом Олексій отримав несумісні із життям поранення. 25 травня захиснику виповнилося б 49 років.

Олексій народився в Києві у родині військового. Після закінчення школи вступив до столичного професійно-технічного училища №20, де здобув фах штукатура-ліпника архітектурних деталей. У 1998 році закінчив Національний транспортний університет. Отримав спеціальність інженера-механіка. Під час строкової служби в армії брав участь у війні в Нагірному Карабаху, обіймав посаду командира відділення військової розвідки. Після демобілізації працював водієм у приватній компанії. Мав 25 років стажу. Дуже любив свою роботу. Захоплювався автомобілями й мотоциклами, міг годинами про них розповідати. Мав «золоті руки», міг поремонтувати абсолютно все. Любив спорт. З 2014-го по 2016 рік брав участь в АТО.

«Зі своїм майбутнім чоловіком я познайомилася у 2007 році. Підміняла сестру в кіоску, а Олексій зі своїм знайомим прийшов туди пити каву. Запитав у мене, який шоколад найсмачніший. А потім розрахувався і подарував його мені. Кілька місяців ми зустрічалися, потім перестали, а вже за чотири роки почали знову. З 2016-го стали дуже близькими й не розлучалися ні на день. Побратися вирішили 18 серпня 2018 року. Олексій був справжнім чоловіком, поряд з яким я почувалася королевою. Часто дарував квіти, постійно подавав руку при виході з транспорту, зізнавався у коханні. У свій останній день народження у 2021 році він влаштував мені сюрприз: привіз на галявину з ромашками й сказав, що це те місце, де він постійно збирає мені квіти. Хоч це було його свято, але подарунок він зробив мені», – розповіла дружина Юлія Мовчан.

З початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Олексій займався бойовою та військовою підготовкою у ГО «Патріот – захисник Батьківщини». 23 березня приєднався до батальйону №25 «ОУН» як доброволець територіальної громади Києва. Обороняли місто й область, доки не відігнали окупантів. Побратими згадують, що Олексій був прекрасним командиром і чудовим побратимом, харизматичним, позитивним і справжнім лідером.

«Востаннє я бачила свого коханого 19 квітня 2022 року у Києві. Тоді я не могла уявити, що прощаюся зі своїм чоловіком назавжди, що це наші останні обійми», – поділилася Юлія.

Поховали Героя на Алеї почесних поховань Лісового кладовища в Києві.

Після загибелі Олексія його дружина Юлія ініціювала створення стінопису, який присвятили всім добровольцям, які загинули, захищаючи Україну. Завдяки небайдужим людям, що надсилали кошти, Юлія зібрала необхідну суму. Тематичний мурал створили в Києві на вулиці Анни Ахматової, 4.

В Олексія залишилися дружина, мама, брат і три сестри, син і донька дружини від першого шлюбу, вітчим.