31-річний старший лейтенант Олексій Мазуренко помер 18 серпня 2022 року у київському шпиталі внаслідок поранень, отриманих у бою з окупантами. 14 серпня під час виконання бойового завдання офіцер разом із побратимами потрапив у ворожу засідку поблизу села Богородичне Донецької області. Олексій був поранений зі стрілецької зброї в ліве стегно. Отримавши наказ про відступ, він ще намагався допомагати пораненим побратимам.

Олексій народився в селі Митниця Київської області. Після закінчення місцевої школи вступив до Академії муніципального управління на спеціальність «Автоматизація та комп'ютерно-інтегровані технології, інженер». Паралельно навчався на військовій кафедрі за програмою офіцерів запасу в Національній академії оборони України.

У 2012 році Олексій зустрів майбутню дружину Ірину. Це було кохання з першого погляду. 9 серпня 2014-го вони одружилися, через рік народився первісток, якого Олексій назвав Богданом. Ще до одруження почав будувати власний будинок, трохи допомагали батьки. Майже всі роботи по будівництву виконували всією родиною. На початку лютого 2021 року молода родина переїхала в новий дім. Того ж року народився другий син Андрій. Жили щасливо, мали багато мрій і планів.

Після 4-го курсу Олексій пішов працювати слюсарем у «Київенерго». Коли закінчив університет, його одразу призначили майстром. Тоді в його підпорядкуванні працювало дві бригади робітників.

Коли почалася повномасштабна війна, Олексій записався до тероборони у добровольчий загін «Щит Василькова». Патрулював вулиці рідного села, стояв на блокпостах. 26 лютого 2022 року був призначений заступником сільського старости села. Одного разу в Митниці навіть спіймав диверсанта, якого передали в поліцію та відправили до Києва.

Нічого не сказавши родині, Олексій пішов до військкомату, і, як рідні дізналися вже після його смерті, попросився добровольцем на фронт. Родині говорив, що його мобілізували.

У травні Олексія направили на навчання до Одеської академії. А вже наступного місяця призначили командиром взводу 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ ЗСУ. За два місяці було багато боїв. Офіцер уміло керував підлеглими, здобуваючи досвід та авторитет завдяки своєму справедливому та вольовому характеру.

«Я прошу в Бога лиш одну секунду... Хоч у сни, ну відпусти... Ну відпусти його, на мить в мої обійми. Її немає... І слів немає, ані обіймів, ні теплих, ніжних вечорів! І серце туга огортає і сильний біль пече його. Але я, знаю, я відчуваю, ти тут, зі мною, тільки в іншій площині!!! Ми разом! Тільки Ти – на небі, а Я – на землі… Мій коханий Воїн Світла, мій Ангел на небесах», – написала дружина офіцера Ірина.

Поховали Героя в рідному селі.

Вдома на Олексія чекали батьки, сестра, дружина та двоє синів.