Олександрі Симончук було 88 років. Вона загинула в обідню пору 25 лютого 2022 року у селі Рівнопілля, що за 13 кілометрів від Чернігова у бік кордону з Білоруссю.

Того дня був сильний обстріл. Разом із донькою жінка йшла до погреба, коли поблизу розірвався снаряд. Від отриманих поранень Олександра загинула на місці. Донька отримала тяжкі поранення.

«Теща жила у селі Василева Гута. А до нас у Рівнопілля ми її на зиму забирали вже років вісім. І треба ж так, вона загинула на другий день повномасштабної війни, у нас на очах. Моя дружина сильно покалічилася: роздробило лікоть, руки, груди… Коли обстріл стих, я викликав «швидку», але її не пропустили на блокпосту при виїзді з Чернігова, бо дорогу замінували. Я поклав жінку у своє авто і поїхав полями-лісами до Чернігова в обласну лікарню. Тещу сусіди занесли в будинок», – розповів зять Олександри Григорій Липинець.

Додому повернутися чоловік не зміг: село окупували російські військові, чоловіка не пропустили українські захисники на блокпосту. Тіло Олександри Симончук тиждень лежало у будинку. Потім жінку у дворі поховали місцеві чоловіки – тоді, коли вдалося додзвонитися до них і попросити про це.

Після звільнення Чернігівщини Олександру перепоховали у селі Василева Гута, де вона народилася.

Олександра все життя тяжко працювала. З п’яти років пасла гусей, допомагала матері по господарству, у колгоспі. На її долю випали важкі часи Другої світової.

Олександра мала двох дітей. Працювала на фермі, де доглядала телят. У вільний час вишивала. Поки мала сили і здоров’я, тримала вдома велике господарство. А в останні роки у жінки були лише два коти.

«Я збираюся колись поїхати у Гаагу. Хочу розказати, якого лиха мені накоїли російські військові. Мою тещу вбили, дружина отримала інвалідність. Хай весь світ про це знає», – сказав Григорій.

В Олександри Симончук залишилися двоє дітей та онуки.