Молодший лейтенант Олександр Юров, позивний Музикант, загинув 28 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання на Херсонщині. Утримуючи позиції на лівому березі Дніпра, отримав смертельне поранення внаслідок прямого влучання ворожого артилерійського снаряда. 6 вересня захиснику виповнилося 35 років.

Олександр Олександрович народився в селі Горностаївка Херсонської області. Здобув дві вищі освіти в Херсонському державному університеті. Одну отримав на факультеті культури і мистецтв на спеціальності «Музичне мистецтво», іншу – на факультеті психології, історії та соціології на спеціальності «Середня освіта (Історія)». Жив музикою та сценою. Цікавився всім новим і постійно поглиблював свої знання в різних сферах науки: історія, біологія, астрономія, політологія тощо. Любив новітні технології та військову справу. З 2010 року працював вчителем по класу гітари в Херсонській школі №4 та був бас-гітаристом в кавер бенді «ReDance». У 2016-2021 роках поєднував ці дві роботи з працею в музичному оркестрі поліції.

Під час повномасштабної війни чоловік приєднався до лав 124-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Пройшов навчання, отримав офіцерське звання і став командиром взводу. Провів кілька успішних операцій на лівому березі. За час служби був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України».

«Не знаю чистішої, добрішої та більш гідної людини. Ідеаліст, романтик, патріот, відчайдушний та сміливий воїн, творча людина, професіонал своєї справи. Він був найкращим у всьому. Не тому, що він моя кохана людина. Так і було – у нього все виходило. У нього були великі мрії та ще більші перспективи й цілі. Він – справжній лідер. Його скрізь цінували та цінують і зараз. Для своїх учнів він – приклад, для рідних, знайомих, колег та побратимів – Герой. Він говорив усім: «Любіть Україну, як кохаєте своїх рідних». Він був людиною з внутрішнім кодексом честі, що вірила в добро, справедливість і нашу перемогу до останнього подиху. За весь час служби не брав відпустку, навіть не думав про неї, бо завжди казав: «Не на часі, треба робити все можливе для нашої перемоги і настання миру в нашій країні». Його на якийсь час з піхоти перевели на посаду кадровика, але йому хотілось іншого. Він рвався в бій, йому не хотілося відсиджуватися, займатися документацією. Він хотів бути більш причетним до звільнення рідного краю. Мріяв звільнити від окупації лівий берег Херсонщини, своїх батьків, родичів, земляків, а далі повертати й інші території України, зберегти цілісність та соборність Батьківщини», – розповіла кохана загиблого Анастасія Глушко.

Поховали офіцера на Алеї Слави кладовища Геологів у Херсоні.

В Олександра залишилися батьки, донька, кохана, бабуся, дідусь, інші рідні, друзі та побратими.