43-річний солдат Олександр Труба, позивний Спас, помер 24 січня 2023 року в Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. Мечникова. За два дні до цього отримав важкі множинні осколкові поранення під час виконання бойового завдання в районі села Новобахмутівка на Донеччині.

Олександр народився і жив у Києві. Навчався у спеціалізованій школі №149. Закінчив Київський геологорозвідувальний технікум. Займався встановленням інженерних систем ОВ та ВК в приватних будинках, держустановах, новобудовах Києва та Дніпра. Свого часу мав у столиці бізнес у цьому напрямку. Був керівником бригади, яка працювала в новобудовах Дніпра. Там придбав ділянку, на якій почав зводити будинок. Висаджував там улюблені троянди та фруктовий сад. Мріяв, щоб до його будинку приїздили діти та онуки, а поруч завжди була кохана любляча дружина.

У березні 2015 року пішов добровольцем на захист України в лави ЗСУ. Брав участь в АТО у складі 72-ої ОМБр на посаді кулеметника. Воював під Волновахою на Донеччині: в селах Богданівка, Старогнатівка, Гранітне. Тримав оборону під Маріуполем. Брав участь у штурмі села Білокам’янка в серпні 2015-го. Після року служби демобілізувався.

У березні 2022 року знову пішов до лав ЗСУ. Цього разу служив у 45-му окремому стрілецькому батальйоні. Незадовго до загибелі обійняв посаду командира відділення протитанкового взводу.

«Був патріотом і завжди стояв на боці правди та справедливості. Багато планів було на подальше спільне сімейне життя з «єдиною коханою», як він мене називав. Але 24 лютого 2022 року змінило все. Олександр, не вагаючись, пішов знову на службу в ЗСУ. Перед цим фінансово підтримавши всіх співробітників та рідних, які виїжджали з Києва зі своїми сім’ями. Він усе життя підтримував тих, кому було важче, забуваючи про себе. І тоді, в лютому 2022-го, він не думав про себе. У нього було тоді одне зобов’язання – захистити Україну. «Якщо не я, то хто?» – казав він. Побратими розповідали, що він мужньо тримався, отримавши важке поранення, та, незважаючи на нестерпний біль, допомагав чим міг тим, хто тримав бій. Як в цивільному житті, так і на службі він завжди казав: «Все буде добре!». Олександр був люблячим чоловіком, турботливим татом, добрим сином, вірним другом. Планували мати спільних дітей. Але... Вдячна йому за щасливі роки спільного життя. Пишаюся ним безмежно!» – розповіла дружина загиблого Ольга.

Поховали Героя на Берковецькому кладовищі у Києві.

Посмертно Олександр нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

У захисника залишилися любляча дружина, діти, батьки, сестра, багато друзів і колег.