Головний сержант Олександр Танцюра, позивний Старий, загинув 23 березня 2022 року в Маріуполі Донецької області. Під час артобстрілу, виконуючи бойове завдання, отримав поранення, несумісні з життям. Тіло захисника вдалося повернути додому 19 травня 2023 року.

Олександр народився в Лубнах на Полтавщині. Навчався у школі №5. Після 8 класу вступив у Лубенське ПТУ №12. Вивчився на електрика. Відслужив строкову службу. Працював за спеціальністю на підприємстві «ВАЛТЕКС» та хіміко-фармацевтичному заводі, був охоронником у приватній фірмі. З 2014 року воював у складі полку «Азов». Був інструктором зі стрільби. Двічі був поранений. Через це не бачив на одне око й погано чув на одне вухо. У квітні 2022 року планував демобілізуватися. Але почалася повномасштабна війна. Олександр продовжив воювати. Разом із побратимами тримав оборону Маріуполя.

Був нагороджений відзнаками «За участь в антитерористичній операції», «За оборону Маріуполя», медаллю «Захисник Маріуполя», орденом «Лицарський хрест добровольця» Всеукраїнського Союзу ветеранів АТО», відзнакою полку «Азов» «Широкінська операція», орденами «За мужність» ІІІ ступеню і ІІ ступенів. Останньою нагородою був відзначений вже посмертно.

«Його мамі Парасковії Климівні 80 років. Вона дуже тяжко переживає втрату сина. Розповідає, що Саша ще змалечку був добрим, зі всіма знаходив спільну мову. Обожнював велосипед, машини, рибалку, любив їздити по гриби. Був патріотом своєї країни. Часто казав: «У мені тече козацька кров». Із 2014 року пішов захищати країну. Побратими згадують, що завжди був на позитиві. Навіть, коли отримав тяжке поранення в живіт. Посміхався і заспокоював товаришів: «Та все буде добре». Але поранення було несумісне з життям. Про смерть сина мама дізналася по телефону від патронатної служби «Азова». Довго не могла повірити, а тим паче змиритися. Пройшла виснажливу ДНК- експертизу, яка тривала 10 місяців. Тіло вдалося забрати додому лише через рік і 3 місяці. Коли Сашу ховали, приїхали його побратими. Буквально на пару годин, щоб віддати йому честь. Казали, що поважали й цінували Сашу. Прислухалися, знали, що Старий ніколи поганого не порадить і не підведе. Він був душею компанії завжди. Мама розповідає, що в ньому поєдналися надзвичайна любов до людей, миролюбність і непримирима ненависть до ворогів. Понад усе він любив Україну. Його син Сергій, дізнавшись про загибель батька, відразу пішов воювати. Взяв його позивний Старий. Але отримав контузії і поранення, нині звільнений з лав ЗСУ», – розповідає Валентина Савченко, спеціаліст сектору по роботі з органами самоорганізації населення Лубенської міськради.

Олександра поховали на Алеї Слави Героїв на Новаківському цвинтарі в Лубнах.

У захисника залишилися мати, дві дочки, троє синів і троє онуків.

***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героя спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.