13-річний Олександр Шпилевський народився та жив у Чернігові. Хлопчик загинув 9 березня 2022 року під час евакуації з міста, яке нещадно обстрілювали росіяни. «Останній його подих був об 11.00», – сказала мама загиблого Тетяна Півторацька.

Тетяна так пригадує той день: «Рано-вранці ми вирішили йти до села Анисів, щоби через переправу потрапити на інший берег Десни, а потім планували автівкою добратися до Корюківки. Там живуть дідусь і бабуся хлопчика. Коли ми пройшли пішохідний міст через Десну в Чернігові, побачили три автобуси. Один їхав до повороту на Анисів. Ми з синочком та котиком, якого він весь час ніс, під'їхали туди. Там багато людей вийшли. Попереду йшли два чоловіки зі зброєю. Колона розтягнулася на кілька кілометрів. Люди у військовому одязі зникли з поля зору. Ми намагалися не відставати. Коли зайшли до села, почався обстріл. Ніхто не зорієнтувався, хто стріляє. Всі йшли, не звертаючи уваги на стрілянину. Біля подвір'я на вулиці Лісна, 20 розірвався снаряд, який обірвав життя моєму єдиному синочку. Мене вибухова хвиля відкинула…Я залишилась на цьому світі – для чого, не знаю. Ще 10 чи 15 хвилин мій синочок дихав, а потім його не стало».

Тетяна Півторацька тоді отримала осколкові поранення, відкритий перелом гомілки та плеча.

13-річний Олександр Шпилевський навчався у 8-А класі ліцею №22. З шести років ходив на карате. Добре знав англійську, читав англомовні книжки. Під час канікул найбільше любив бувати у бабусі в Корюківці.

«Йому було лише 13. Але він був такий самостійний. Я – днями на роботі, а мій Сашенька і картоплі насмажить, макаронів відварить. Останнім часом любив робити суші. Давав мені лише список, що купити. Я так і не вмію їх готувати. Саша не встиг мене навчити», – сказала Тетяна Півторацька.

Олександр був дуже добрим і відповідальним. Саме він наполіг на тому, аби 9 березня евакуювати з Чернігова також їхнього кота.

«Мій синочок був життєрадісною дитиною, добродушний, – пише мама Тетяна. – Він дуже любив тварин. Я вмовляла не брати з собою нашого котика, але він не зміг його залишити у дворі будинку. Весь шлях ніс клітку з котом, хоча й було важко. Рюкзак з ноутбуком на спині, а кіт – в руках попереду. Сашенька був сміливий… Я його дуже люблю».