35-річний солдат Олександр Савченко загинув 11 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання на Луганщині. Між селами Макіївка та Площанка захисник зазнав смертельних поранень у бою з окупантами.

Олександр народився у Києві. Навчався у середній загальноосвітній школі №161. Ще з молодих років його приваблювали літаки і авіація, а технічний склад розуму дозволив легко вступити до Національного авіаційного університету. У 2010-му здобув повну вищу освіту за спеціальністю «Авіація та космонавтика» і здобув фах інженера з керування й обслуговування авіаційних систем. Навчався дуже добре та став одним з небагатьох своїх однокурсників, хто одразу почав працювати за фахом. Йому це дійсно подобалося. Того ж року почав працювати на державному підприємстві «Антонов», де зустрів свою майбутню дружину Оксану. Згодом рік працював в авіакомпанії «Аеросвіт». З 2013 року і до повномасштабного вторгнення був провідним інженером авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України». У нього було безліч хобі: грав на гітарі, займався нумізматикою, любив походи та життя.

Під час повномасштабної війни, 2 квітня 2022 року, Олександр приєднався до лав 66-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Був стрільцем-зенітником 2 зенітного ракетного взводу зенітної ракетної батареї. Виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках ведення бойових дій поблизу Мар'їнки, Слов'янська, Тернів, Невського, Макіївки.

«З дитинства його батько та мій дід прищеплював нам любов до риболовлі і подорожей. При останній нашій зустрічі ми планували після війни відновити цю традицію, і поїхати подалі від цивілізації та гарно порибалити, а по вечорам сидіти біля вогню та згадувати якісь божевільні військові історії… Ти найкращий з людей, яких я знаю, і з цим неможливо змиритися, що тебе більше немає з нами. Не було справи чи роботи в якій ти не міг розібратися і зробити це якісно та на всі сто відсотків. Завжди допомагав, радив, підтримував. Найкращий з людей. Син, чоловік, батько, брат, дядько», – зазначив військовослужбовець Олександр Савченко, племінник героя.

«Серце розриває зсередини. Ця клята війна принесла горе і у мою родину. Пішов з життя мій троюрідний брат. Світла, достойна людина. Син, брат, чоловік та батько двох маленьких діток... Ми не були занадто близькі, але знали, що є один у одного. Я була споглядачем його прекрасного щасливого сімейного життя. Завжди його фото були наповнені щастям, теплом та добром! Чому війна забирає найкращих? Яким так треба та так хочеться жити? Сашо, ти завжди залишишся у моєму серці справжнім Героєм! Серце розірване на шматки... Не можу та й не хочу себе скласти до купи», – написала сестра захисника Олександра Шейко.

Олександра поховали на Алеї Героїв нового кладовища у Вишгороді на Київщині.

У захисника залишилися кохана дружина Оксана, 4-річний син Дем'ян та 8-річна донька Іванка, які дуже його любили і люблять. І понад усе мріяли, щоб тато повернувся додому.