Розвідник Олександр Пустовойт, позивний Професор, загинув 28 липня 2022 року поблизу села Норцівка під Ізюмом на Харківщині. Коли разом із побратимом Глібом Бабічем їхали на бойове завдання, їхній автомобіль підірвався на ворожій протитанковій міні. Обидва загинули. Олександру назавжди 35 років.

Олександр народився у місті Жовті Води Дніпропетровської області. У 5 років переїхав із батьками до Криму. В школі навчався в українському класі. У 2003 році вступив до Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля у Луганську. Там зустрів своє кохання, у 2007-му одружився. Працював інженером з відеоспостереження та безпеки у фірмі «Спецавтоматика» в Луганську. У 2011 році в подружжя народилася донька Варя. Олександр багато працював і робив усе, щоб його родина була забезпеченою та щасливою.

У 2014-му після окупації Луганська разом із родиною переїхав до Дніпра. Наступного року Олександра мобілізували до ЗСУ. Він проходив навчання у місті Немирів на Львівщині, де згодом став інструктором з геодезії і топографії. У 2016 році брав участь в АТО, воював біля селища Широкине на Донеччині. Після демобілізації повернувся в Дніпро. Пізніше працював у Києві в компанії SECUR, яка займається відеоспостереженням.

У перший день повномасштабної війни, 24 лютого 2022 року, Олександр був у Києві. Відразу пішов до місцевого військкомату. У складі сил ТРО став на захист столиці. Згодом брав участь у створенні комплексу оптоелектронної розвідки для артилерії, аналогів якого в Україні немає. Тоді ж він познайомився із письменником, волонтером і бійцем ТРО Глібом Бабічем, який приєднався до розробки. Завдяки Глібу комплекс отримав назву «Локі» на честь скандинавського бога хитрощів. Чоловіки казали, що «Локі» буде заглядати за спини ворогів і берегти життя хлопців.

На початку липня 2022 року пройшли перші польові випробування комплексу. У цей же період Олександра перевели до 132-го окремого розвідувального батальйону на посаду розвідника розвідувального відділення. Підрозділ стояв під Ізюмом.

«Олександр був дуже патріотичною та доброю людиною. Він працював без вихідних, мав мрію забезпечити всім родину. Коли траплялась вільна година, любив допомагати друзям і знайомим. Умів абсолютно все: і праску відремонтувати, і зробити ремонт у квартирі. Ми з донькою були сенсом його життя. А він був і залишиться для нас найулюбленішим чоловіком і батьком, для батьків – сином, яким вони дуже пишаються. Він, безперечно, був особливою людиною. Ідеальним батьком, чоловіком, сином, братом. Він постійно жартував, наповнюючи свої жарти мудрістю. У нього можна було отримати пораду за будь-яким питанням. Олександр був справжньою, справедливою та гідною людиною з великої літери», – розповіла дружина загиблого Ганна.

Поховали воїна в селищі Слобожанське на Дніпропетровщині.

В Олександра залишилися батьки, дружина і донька.