Сапер Олександр Пономаренко, позивний Кримський або Крим, помер 13 червня 2022 року в Бахмутському шпиталі. Напередодні отримав важкі поранення під час виконання бойового завдання під Бахмутом на Донеччині. Воїну було 48 років.

Олександр народився в українському Криму. Там здобув освіту, жив і працював до 2014 року. Після окупації півострова чоловік переїхав до селища Гребінки Київської області.

У 2019 році проходив службу в 30 ОМБр, відтоді опановував саперну справу та весь час удосконалював свої навички. Проте вже в 2020-му звільнився у зв’язку із необхідністю догляду за хворою мамою.

З перших днів повномасштабної війни Олександр приєднався до лав ЗСУ. Спочатку служив у своїй 30-й бригаді, а в травні перевівся до новоствореного підрозділу – 47-го окремого штурмового батальйону. Був сапером інженерно-саперного взводу. Часто винаходив та випробував на практиці нові засоби ураження ворога завдяки експериментам з вибухівкою.

«110 днів ти завзято боронив нашу країну, захищав нас своєю спиною, безжалісно нищив окупантів! 24 лютого 2022 року рішення було прийнято без жодних вагань та сумнівів! Ти знав, де ти був потрібен і де на тебе чекали! Це жахлива втрата для нашої держави, бо не кожен може так щиро кохати свою Батьківщину, як кохав її ти! Ти був неймовірним, щирим, добрим, чуйним, настільки віддано й творчо підходив до такої важкої та небезпечної роботи! Наш Герой, наш безстрашний Воїн, наш легендарний Кримський… ніколи не пробачимо, що ти зараз не з нами, ніколи не пробачимо такої втрати…» – написала донька загиблого Ганна.

«Олександра, нашого друга, більше немає. Нашого брата більше немає. Він загинув смертю, якої більшість із нас навіть не заслужили – він загинув у бою, як воїн. Власне, він і жив, як воїн. Дуже важлива риса, яка виділяла його, – це вірність. Абсолютна, щира вірність своїм друзям без жодної хитрої, лицемірної думки. І ми пишаємось тим, що заслужили його вірність, заслужили бути його друзями. Він не боявся смерті. Олександр знав, що рано чи пізно залишить нас, і кожного разу, коли ми їздили на «роботу» він працював з таким натхненням, як востаннє. Можливо, завдяки цьому йому вдалося відправити на той світ таку величезну кількість росіян. За свою загибель він з окупанта стягнув плату ще за свого життя», – написав побратим Валерій Маркус.

Поховали військовослужбовця у селі Саливонки на Київщині біля його батьків.

На честь Героя в селищі Гребінки Київської області, де він жив останні 15 років, перейменовано вулицю 1-го травня.

В Олександра залишилася донька.