28-річний нацгвардієць Олександр Пазущан, позивний Пазік, помер у військовому шпиталі 4 липня 2022 року. За 3 дні до цього, виконуючи бойове завдання в районі села Уди на Харківщині, отримав важкі поранення під час ворожого мінометного обстрілу. Лікарі боролися за його життя, однак серце захисника не витримало.

Олександр народився в селі Яблучне Сумської області. Після закінчення школи вступив до Харківського національного університету радіоелектроніки. Провчився 3 курси і в 2016 році підписав контракт із Національною гвардією України. Брав участь в АТО на Донбасі. Після закінчення контракту повернувся до Харкова та працював на меблевій фабриці.

З початком повномасштабного російського вторгнення чоловік повернувся до лав НГУ, щоб знову стати на захист рідної країни. Служив у 3-й бригаді оперативного призначення імені полковника Петра Болбочана. Був головним сержантом взводу оперативного призначення роти оперативного призначення (на бронетранспортерах). Брав участь в обороні Харківщини.

«Олександр був мужнім, сміливим, веселим, добрим, життєрадісним, справжньою душею компанії. Побратими казали, що він був справжнім воїном, великим патріотом, борцем за волю та незалежність свого народу, не падав духом і підтримував. Олександр для багатьох став зразком незламності та міцності духу. Завжди допомагав усім, хто цього потребував. Був справжнім другом, побратимом. Мав багато планів, але, на жаль, не встиг втілити… Він дуже хотів сина, але так і не встиг насолодитись батьківством. Коли почалась війна, синочку було 6 місяців. Як я його не вмовляла залишитись з нами, але він одразу вирішив захищати нашу державу. Кожного дня з посмішкою казав, що все буде добре і ми скоро будемо разом. Він зробив мене найсщасливішою, показав, що таке справжнє кохання. Він був тим, про кого можно сказати «як за кам’яною стіною». Поряд зі мною був справжній чоловік, завжди мене підтримував, ніколи не дав падати духом, як би тяжко не було. У нас стільки планів було на майбутнє, але в один момент все рухнуло. Як нам його не вистачає, як нам тяжко без нього, але я повинна бути сильною заради нашої дитини, заради його копії, я повинна жити за нас двох», – розповіла дружина захисника Карина.

«Він був справжнім другом і хорошим братом», – додала його сестра Ольга.

Посмертно старший сержант Пазущан нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Поховали Героя у рідному селі.

В Олександра залишилися батьки, дружина, син, рідні, друзі та побратими.