Солдат Олександр Пацалов, позивний Лев, помер 17 жовтня 2023 року в Запорізькій обласній клінічній лікарні. За 6 днів до цього під час виконання бойового завдання біля села Вербове Запорізької області отримав важкі поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу. 23 вересня бійцю виповнилося 27 років.

Олександр народився і жив у селищі Кирнасівка Вінницької області. Після закінчення 9 класу місцевої школи вступив до Тульчинського ВПУ №41, де здобув професію водія-лісника. Мав неймовірний голос, його співи зачаровували з перших нот, всі свята в своєму селищі, дні народження друзів і знайомих не обходились без його співів. У 2014-му пішов працювати на Кирнасівську птахофабрику. У 2019-2020 роках проходив строкову службу в ДПСУ. Згодом працював у різних сферах.

26 лютого 2022 року чоловік добровільно призвався до лав Національної гвардії України, щоб захищати Батьківщину від російських окупантів. Спочатку служив у в/ч 3008, а в березні 2023-го був переведений до 14-ої штурмової бригади НГУ «Червона Калина». Обійняв посаду кулеметника відділення взводу оперативного призначення (на бронеавтомобілях) батальйону оперативного призначення. Пройшов навчання за кордоном, а на початку жовтня вирушив разом із побратимами боронити Запорізький напрямок.

«Завжди веселий, життєрадісний, добрий, розуміючий, душа компанії – таким його пам'ятають і будуть пам'ятати друзі. Мій чоловік – Герой, без перебільшень. Я, як ніхто, знаю про його патріотичні погляди, любов до країни і свого селища, які він оспівував в піснях до останнього свого подиху. За словами побратимів, під час евакуації і транспортування з важким пораненням до лікарні Сашко співав пісню про червону калину, аж поки його не ввели в стан штучної коми. Одного вечора ми говорили з Сашою про війну і я його запитала: «Чому ти вирішив під час військового стану піти добровольцем, ти ж недавно зі строкової повернувся і зараз знов в армію?». А Саша міцно обійняв і сказав: «В моєму житті є три важливих людини: ти, мама і брат. Я не хочу, щоб незрозуміло хто прийшов до нас додому і забрав нашу землю». Мій чоловік – найкращий з найкращих. Він мужньо боровся до останніх секунд свого життя. Він ніколи нічого не боявся, був максимально сміливим і мужнім. Побратими кажуть, що він був справжнім воїном, справжнім бойовим левом», – розповіла дружина загиблого воїна Віталіна.

Поховали нацгвардійця в рідному селищі.

В Олександра залишилися мама, брат і дружина.